– За уїкенд виявлено ще п’ять трупів. Чотири наркомани, один торговець. І до того ж, троє інших наркоманів – друзі загиблого – схопили штовхана, котрий продав «мертвий сніг» їхньому приятелю, і побили його до смерті. їх заарештовано по обвинуваченню в умисному вбивстві.
Генрі присвиснув.
– І всі ті, хто досі загинув, – додав Лью, – потерпіли від того першого брикету, який надійшов на ринок. Якщо відтоді ми проґавили ще один і, тим більше, якщо повз нас проскочить ще і ще, доки нам не пощастить перекрити канал, тоді... – він знизав плечима; пояснювати, до яких наслідків це призведе, не було потреби.
У вівторок Лью весь день перебув з харчовиками – від вивантаження решток їжі після прильоту з Ліми (ці рештки одразу було подано тут-таки в аеропорту в утробу велетенської машини для пресування відходів) до завантаження літакового харчоблоку для польоту в Ла-Гуардія. Ніхто і ніщо, проте, не привернуло при цьому його увагу.
– Прокляття! – вилаявся він, після того як Товстий Альберт вирушив до Нью-Йорка. – Воно ж десь тут на борту! Я це знаю!
– Може, знайдеш у четвер, – мовив Генрі. – Послухай-но, випий трохи кави...
– Що мені ще лишилося? – спитав Лью.
– Ну, треба помізкувати. Є ще асенізаційна команда, яка здійснює прочистку всіх тринадцяти туалетів і поповнення запасів туалетних засобів, та ще інженери, які перевіряють роботу двигунів після кожного приземлення. Це все.
Задзвонив телефон, Генрі зняв трубку.
– Це тебе, – сказав він.
Лью похмуро слухав, що йому говорили з того кінця проводу. Коли поклав трубку, обличчя його було мертовно-бліде.
– Знайдені мертвими ще тринадцятеро наркоманів, – промовив він тихо, мало не пошепки. – «Мертвий сніг» розповсюджується, як вірус.
У четвер Лью наглядав за асенізаційною командою, а коли вони закінчили роботу, піднявся до кабіни, де двоє інженерів випробовували чотири турбогвинтових двигуни, провадячи відповідні вимірювання. Нічого підозрілого він не побачив ані там, ані тут. Єдиною несподіванкою було те, що, поки він перебував у кабіні, небо над аеропортом зловісно потемнішало і за лічені хвилини по аеродрому вже хлюпотіла тропічна злива. На той час, коли інженери скінчили свою роботу і 747-й було відбуксирувано назад до пасажирської галереї, всі злітно-посадочні смуги вже перетворились на стрімкі потоки води, а видимість, навіть при повній потужності всіх аеродромних прожекторів, не перевищувала кількох метрів.
Коли Лью повернувся до кабіни Генрі, той був на зв’язку з диспетчерською вишкою і якраз допитувався:
– Звідки взялася ця чортівня, трясця її матері?
– Прийшла з боку Мексиканської затоки під прикриттям двадцятимильної смуги шарувато-купчастої хмарності, – відповіла вишка монотонним голосом. – Навіть радар нічого не відзначив, доки вона дійшла до материка і гепнула по Галвестону.
– Коли проясниться, за прогнозом?
– За відомостями берегової охорони, за нею йде штормовий вітер, а далі формується ураган – приблизно на 84 градусах довготи і 18 градусах широти, дещо на північ від островів Суон. На найближчі чотири години, а то й на шість – нічого втішного.
– Дякую, вишко, – промовив Генрі і відключив зв’язок.
– Сьогодні двісті одинадцятий нікуди не полетить, – повідомив він Лью. – Втім, і інші теж. Як успіхи?
– Пшик.
– Я ось що подумав: може, ви взялися не за той рейс?