Мама, бувало, заплаче, а я втішаю: наш тато виконує вельми важливу місію. Мама залишає крихти їжі по кутках, щоби татко міг підкріпитися. Час від часу готує його улюблену зупу і виливає ложка по ложці в шпарки.
Навесні до водяних мешканців і равликів приєдналися плюскви, прусаки і мурашки. Павуки вперто зберігали нейтралітет, хоч і постачали їх зброєю. Ми ходили по хаті дуже обережно, боячись розчавити когось із союзників. Проте без прикрощів не обійшлося. Одного разу батько відпочивав у вазонку, і я залив його водою, він мало не втопився. Іншого разу мама сіла на крісло, забувши перед цим оглянути його… Почувся легенький хрускіт. Мама перелякано зірвалася на ноги — жалюгідні рештки роздушеного равлика виднілися на спідниці й на кріслі. Ми не на жарт схвилювалися, мама хутко витерла крісло, а спідницю шпурнула у вогонь.
Наступного дня з’явився наш татко і заспокоїв — виявилося, що той равлик був дезертиром, до того ж із поглядами, які йшли врозріз із зовнішньою політикою союзників. Так що нам навіть прислали подяку за знищення цього ідейного ворога.
Коли розквітли вишні, минув мій страх, я перестав боятися води, і те, що можлива війна, вже не діяло на мене так гнітюче. Батько переселився в сад, там його часто можна було бачити разом з іншими равликами на грядках.
На початку червня він весело привітав мене:
— Війну відстрочено! Ми домоглися миру!
— Тату, — сказав я з журбою, — тепер ти зможеш до нас повернутися?
— Ні, я ще маю тут дуже багато справ… До речі, можеш мене привітати — я зайняв пост прем’єр-міністра… Зараз я формую свій кабінет… Якщо ти й далі ніде не влаштуєшся, то я б міг тобі що-небудь підшукати… Твій гімн тут у всіх на вустах. Тебе знають і шанують. Ввели навіть в обов’язкову шкільну програму… Вони хочуть, аби ти ще щось для них написав… напишеш?
— Ну, якщо ти цього бажаєш…
— Звичайно, я тебе не змушую, але… але хто зна… може, це і в твоїх інтересах… А як там наша мама?
— Все ще носить траур.
— Бідна мама.
Ми прощаємось, обом сумно, що ми в різних світах і не хочемо поступатися один одному.
Хоча ні, я все рішучіше схиляюся до того, що равлики цивілізованіші, аніж ми, і, мабуть, невдовзі я прийму пропозицію мого батька, тим більше, що я увійшов у них до шкільної програми.
І тим більше, що на моїй спині вже починає проростати елегантний і дуже симпатичний горбик.