Забігло Поросятко в ліс і потрапило до розбійників. Розбійники оточили його зі всіх боків, повиймали пістолі й ножі і почали повільно звужувати коло. Але Поросятко не злякалося Розбійників, а сміливо кинулося їм під ноги. Розбійники закричали:
— Бий! Коли! Ріж!
Що тут зчинилося! У повітрі засвистіли ножі та шаблі, забахкали пістолі, а коли дим розвіявся, то Поросятко побачило довкола себе забитих розбійників. Ані один не ворушився. Самі себе постріляли й порубали.
— Так вам і треба, — сказало Поросятко і помандрувало далі.
Дорога привела його до моря. Великі спінені хвилі билися об скелі. Неподалік причалив корабель. З корабля спустили човен, щоб набрати прісної води. З човна вийшли озброєні матроси.
— Ой, — зітхнуло Поросятко, — я теж хочу стати матросом і плавати на кораблі!
Матроси засміялися:
— Ну, ви чули щось подібне? Порося хоче в море!
— Та ви ще просто не знаєте, з ким маєте справу! — образилося Порося. — Я нещодавно завиграшки зруйнувало ціле королівство! А вчора я поклало трупом дванадцять лютих розбійників!
— О, та ти козак хоч куди! — похвалили його матроси. — Але й ти не знаєш, з ким маєш справу, бо ми не просто матроси, а пірати!
— Справжні-справжнісінькі? — не вірилося Поросяті.
— Найсправжнісінькі!
— Та це ж просто чудово! Якраз вас мені й треба! Я все життя мріяло зустрітися з піратами і стати їхнім отаманом!
— Що? Отаманом? Ну, це вже занадто! Порося — отаманом! Спочатку ти мусиш стати джурою, а тоді матросом, а тоді боцманом, а вже тоді й отаманом.
— Гаразд. Я згодне. Але одна умова: всі ви мусите поклястися, що навіть у найлютіший голод ніхто з вас не помислить перетворити мене на печеню. Мусите до мене ставитись, як до свого товариша. Бо як ми станемо ворогами, то буде з вами те саме, що й з розбійниками.
Пірати перезирнулися. Такого завзятого Поросяти їм ще не доводилося зустрічати. І вони погодилися взяти його із собою.
І не розчарувалися, бо дуже скоро Поросятко довело свою хоробрість. Воно першим кидалося на абордаж, сміливо валило з ніг ворога, зчиняло таку метушню, що піратам робота йшла як по маслу.
— Ще нам так ніколи не працювалося, як із цим Поросятком, — казали вони.
— От-от, — погодився отаман. — Я навіть думаю, що після мене не буде у вас кращого отамана, ніж це Порося. А я вже старий. Грошиків наскладав до волі, пора й на заслужений спочинок.
Так і сталося. Отаман покинув корабель і подався доживати віку на батьківщину, а Порося обрано було за отамана. І так воно вдатно верховодило, що пірати всі як один неймовірно розбагатіли й могли замість одного аж десять кораблів спорядити. І всією цією армадою командувало Порося. Слава про нього котилася з краю в край. Які тільки королі не запрошували його до себе на службу. А король французький Льодзьо Вісімнадцятий навіть забаг видати за Поросятко свою дочку. Дочка в плач:
— Як? За Порося? О мама мія!
— Не за Порося, а за адмірала королівської фльоти! Коби він лише згодився, ми б такого чосу дали тим гішпанцям, що вони б і носа не посміли виткнути в море.