— Нехай собі. Пітер і Саллі все розуміють. Ми всі розуміємо. Й не хочемо балакати про це. — Вона непомітно підморгнула Саллі, яка у відповідь посміхнулася. Пітер розливав вино.
— Мамо, а мені можна трішечки?
— Тільки якщо будеш менше плескати язиком.
Пол уже стояв на першому валуні й видивлявся навколо.
Пітер сказав:
— Слухайте, це не їжа, а казка. Як воно називається?
— Рілети.
Кандіда запитала:
— Хіба ви ніколи його не їли?
— Їх, — виправила Бела.
— Ми їмо їх щодня. Майже.
Пітер ляснув себе по лобі.
— Знов попався. Тільки зібравсь укласти свою найкращу ділову угоду, а тут з’ясувалося, що він ніколи не їв таких. — Він відклав бутерброда, відвернувся й сховав обличчя в долонях. Схлипування. — Я дуже шкодую, місіс Роджерс. Я не годен сидіти за вашим столом. Як я міг наважитись?
Здалеку почувся голос Пола, який кликав Кетрін.
Пітер ще раз театрально схлипнув.
Бела дорікнула Кандіді:
— Бачиш, що ти наробила?
— Він клеїть дурника.
— Пітер дуже, дуже вразливий!
Саллі підморгнула Кандіді:
— Як носоріг.
— Дайте ще, — попросив малий Том.