— Жартуєш. Адже вона ламає комедію.
Саллі спідлоба позирнула на Пола. Він знизав плечима; потім хмикнув і посміхнувся своєю прикушеною посмішкою. Саллі відвернулась.
— Я б поводилася так само. Якби ти вчинив мені щось подібне. (Пол поцілував її волосся.) Свинюка.
— Хіба на цьому світ зійшовся?
— Ти хочеш сказати, що ти б на таке начхав? Якби це зробила я?
— Серце, адже людина не повинна…
— Ти б завалився до ліжка з новою теличкою.
— У невідпорній чорній піжамі.
Вона відтрутила його, але не змогла втримати посмішку. На Саллі була темно-коричнева безрукавна кофточка навипуск і штани-кльош у рожеву, білу й чорну смужку, які звабливо облягали задерикуваті сідниці. Вона аж надто часто стріпувала своїм довгим світлим волоссям. Обличчя в неї було якесь по-дитячому беззахисне й м’яке. Вона збуджувала в юрбі бажання зґвалтувати. Романіст П’єр Лакло обезсмертив її. Навіть Пол (хто має очі, той бачить) поглядав на неї, уособлення супермодної коханки, маріонетки в наскрізь фальшивих п’єсках. Пітер узяв її за руку. Вона подивилася просто себе й сказала:
— Том принаймні бавиться… Прикро все-таки: він дивиться на мене так, неначе не знає, що я за одна. — Пол стиснув її долоню.
— Я бачу, Аннабела за пару годин краще собі з ним порадила, аніж я за три дні.
— Ще б пак, у неї багата практика. В його віці вони всі однакові: егоїстичні байстрюки. Ми всі замінюємо йому друзів-хлопчаків. Він так розглядає всіх людей.
— Я старалася, Пітере.
Він ще раз поцілував її в маківку, потім провів рукою по спині й по сідницях.
— Може, не обов’язково чекати до вечора?
— Жеребець.
І все ж вона завихляла задком і посміхнулася.
Попереду Аннабела завела розмову з Кетрін, яка надягла білі джинси «леві» та рожеву сорочку і несла на плечі червоно-смугасту вовняну грецьку торбу.
— Ти могла не йти з нами, Кет.
— Та все гаразд.
— Тоді спробуй поменше мовчати. Добре?
— Мені нічого казати. Я нічого не можу придумати.