Орися миттю спустилася з муру, прямуючи до ляди над льохом. Там уже стояла Катря з двома факлями. Розлiгся тягучий дзвiн "по мертвому" i прокотився сумною луною геть по долинi.
Всi, що були ще живi, святобливо увiйшли у вiдчиненi дверi церкви i засунули їх тяжким засувом. Панотець Василь у чорнiй ризi, роздавши усiм по запаленiй свiчцi, почав правити заупокiйну панахиду по душах, що стояли вже перед ворiтьми iншого, невiдомого життя…
А вороги, густими хмарами оточивши замковi мури, не наважувались лiзти на них, жахаючись шаленої вiдваги "схизматського бидла".
Викликалось кiлька завзятцiв. З острахом полiзли вони по драбинах на самi мури i здивувались такiй несподiванцi: на дворi замку все було пусто. Ця вiстка зразу облетiла все вiйсько; воно аж загуло вiд радостi, i у вiдiмкнуту браму посунуло цiлими хмарами зажерливе до грабiжки, хиже вiйсько.
А з церкви було чутно журливi спiви, i сумнi акорди тихо коливалися у спокiйному повiтрi. Покидаючи цей свiт, осяянi тьмяним блиманням свiчок, усi спокiйно дожидали смертi й велебно спiвали: "Co святими упокой, Христе, душi раб твоїх…"
А глибоко в льоху пiд церквою блимала факля, увiткнута в землю, де Орися, трiпочучи серцем, дожидала Антося. От у дверях дзенькнув замок, i вiн, її виправданий друг, з'явився перед її очi, повний щастя.
— Мiй любий! — кинулась до нього Орися. — Тепер я скажу, що кохаю тебе, кохаю святою любов'ю i життя своє безталанне зiллю з тобою навiки!
— Навiки! До могили й за могилу! — з палом вигукнув Антось, схоплюючiї її в обiйми.
— Пора! — здалека почувся оклик в льоху. — Пiдпалюють церкву!
— Пора! Летiмо ж, мiн орле сизий, укупi! — мiцно обняла Орися ошалiлого вiд щастя друга свого i лiвою рукою кинула факлю в бочку з порохом…
Сяйнула блискавка, саме пекло розверзлося… "Орлине гнiздо" укупi з святкуючими звитягу ляхами злинуло в повiтря. Але не чутно було вже нi гуркоту, нi трiскоту руїни цим душам, що покохалися так щиро. Полинули вони в осяяну довiчним сяєвом далину, де нема нi слiз, нi ридання, нi тяжкої журби, нi злоби, де панує лишень одна свята любов…