24
Від хліба, що Творець нам посилає,
Ніхто й малої скибки не відкрає.
Тож не турбуйсь про те, що в тебе є,
I не турбуйсь про те, чого немає.
25
Не бійсь, як серце я покину без керма:
Воно — як океан, у нього меж нема.
А суфій* — глек вузький, пітьми по вінця повний:
Дай крапельку йому — і вже він без ума!
* Суфій — послідовник суфізму, містично-аскетичного напрямку в мусульманстві.
26
Як жалко, що весна моя скінчилась
I книга юності навік закрилась!
Та пташечка, що молодістю зветься,
Звідкіль вона взялась? Куди поділась?
27
Якби мені до рук — скрижалі Долі,
Я розписав би їх по власній волі!
Із світу вигнав би всі смутки, болі,
Чолом небес досяг, не жив би долі!
28
Твій ворог — небеса коловоротні.
Без друзів ти, всі дні твої самотні.
Будь сам собою, не гадай про завтра,
В минуле не дивись, живи сьогодні!
29
Минають весни, зими пробігають,
Листочки книги нашої гортають.
Пий, не журись! I лікарі, крім хмелю,
Ніяких ліків од журби не знають.
30
Хай кожна мить, що в вічність промайне,
Тебе вщасливлює, бо головне,
Що нам дається тут, — життя: пильнуй же!
Як ти захочеш, так воно й мине.
31
Що глина гончарам? Не варт нічого!
Нікчемний прах! А розсудили б строго,
Вони б її не м'яли й не топтали:
Це прах батьків, хай мають жаль до нього!
32
Наказують: «Не пий, тепер у нас шабан!»
I знов: «Тепер раджаб, не заглядай у жбан!»
Ну що ж! Коли ці два для Бога та Пророка,
Ми надолужимо у місяць рамазан!
33
Чому, о небеса, у недотепи-скнари
Є лазня, млин і сад, є табуни й отари,
А праведному й корж нелегко дістається?
Не шани варті ви, а злого глуму й кари!
34
Не плач у злигоднях, ти ж не мале дитя;
Ті, що пішли від нас, пішли без вороття;
Із рук не випускай ні серця, ні коханки,
Будь завжди з келихом — і не марнуй життя!
35
Не ті тепер часи, щоб друзів добирати.
З людьми на відстані привчайся розмовляти.
До найвірнішого пригляньсь розумним оком —
I ворога в ньому зумієш розпізнати.
36
Що знаєш ти? Адже ти сам — ніщо!
Ти вітер, дим, і весь твій крам — ніщо!
З обох боків у тебе небуття,
Ти весь в ньому, ти й тут і там — ніщо!
37
Ми загубили все, що назбирали;
Нам кігті смерті серце роздирали;
Ніхто не повернувся з-за могили
Розповісти про тих, що змандрували.
38
Вино й пихатому додолу шию гне,
Вузли розв'язує, розплутує складне.
Налий Іблісові* — і він перед Адамом
Дві тисячі разів чолом землі сягне.
* Мусульманський ангел, проклятий Богом за те, що не вклонився Адамові.
39
Ти вродою б затьмить Джемшідів келих міг,
О чашнику! Кладу тобі життя до ніг.
Дрібненька курява, очей моїх відрада,
Встає роями сонць від підошов твоїх!
40
Що Небо виграло, вдихнувши в мене душу?
Коли піду я геть, що в світі я порушу?
Кого я не питав, ніхто не пояснив,
Чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу.
41
Я не шукаю втіхи у вині,
Аж поки горе не наллє мені;
В чужу сільницю не вмочу я хліба,
Аж поки серце не спряжу в вогні.
42
Я за Джемшідів трон і черепка не дам.
Вино поживніше за страви Маріам*.
Зітхання вранішнє з грудей п'яниці краще,
Ніж довгі молитви, що мурмотів Адхам**.
* Мати Ісусова.
** Суфійський шейх.
43
До гончара недавно я забрів,
Що з глини й Бога б виліпить зумів.
Та бачив я (сліпий хіба не бачив),
Що він не глину мне, а прах батьків.
44
Як скажуть вам, що я лихий пияк,
Невірний і найгірший із гуляк, —
Це правда. В кожного своя вподоба.
I в мене теж. Такий у мене смак!
45
Навіщо хмуриться і день у день журиться?
На цім шляху тобі не трапиться криниця.
Не в наших-бо руках всі наші справи. Долі
Скорися загодя — так мудрому годиться.
46
Ці трави, чашнику, що мерехтять у полі,
За тиждень схиляться і спорохніють долі.
Тож наливай вина, збирай квітки, бо швидко —
I не зоглядишся — як стануть луки голі.
47
Не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне.
Той світ надійніший за це життя обманне.
Дав душу в позику мені Господь — і я
Знов поверну її, коли мій строк настане.