І ви обидва тут працюєте?спитала вона.
Атож,відповів Тодд.Це набагато приємніше, ніж сидіти в аудиторії чи зубрити, готуючись до адвокатського іспиту.
І які умови партнерства?
Ми складаємо в загальний казан гроші на прожиття за цей семестр. По десять тисяч із кожного. Це покриває початкові витрати: нові компютери, телефони, офісне обладнання, документи, кращий одяг.
Ти в ділі?запитав Тодд.
Дайте мені подумати, добре? Мені досі здається, що ви збожеволіли.
Тут ми з тобою погодимось.
16
ТРИДЦЯТЬ МІСЯЦІВ ТОМУ, коли Марк Фрейжер поставив свій підпис на останньому бланку урядової програми позик і з головою занурився у драговину студентських боргів, Міністерство освіти надало йому позикову консультанткужінку на імя Моргана Неш. Вона працювала в «Нау-Ессист», приватній компанії зі штату Нью-Джерсі, яку Міносвіти підрядило обслуговувати студентські борги, і її вибір був випадковим. Марк ніколи з нею не зустрічався і не мав такого бажання. Як позичальникові, йому дозволялося вибрати спосіб комунікації, і він, як і більшість студентів, звів балачки до мінімуму. Він спілкувався з пані Неш лише електронною поштою. Якось вона спитала в нього номер мобільного, але, оскільки Марк не був зобовязаний розголошувати таку інформацію, вона його не отримала. «Нау-Ессист» була однією з багатьох компаній з обслуговування боргів, і всі вони, напевно, ретельно перевірялися Міністерством освіти. Компаніям, у яких результативність була незадовільною, давали менше роботи або взагалі припиняли з ними відносини. Згідно з рейтингом на сайті Міносвіти, «Нау-Ессист» була в середині списку. Марк міг скаржитися на задушливий борг, але до самої пані Неш та її методів роботи в нього претензій не виникало. Після тридцяти місяців вислуховування чортихань від цілої купи студентів, він знав, що існують і гірші компанії з обслуговування студентських позик.
У її останньому електронному листі, який він отримав на стару поштову скриньку, ішлося:
Привіт, Марку Фрейжере!
Напевне, Ви добре відпочили на канікулах і серйозно підійшли до занять у заключному семестрі останнього курсу юридичної школи. Вітаю Вас із досягнутим і бажаю успіхів у подальшому. Коли ми спілкувались востаннє, у листопаді, Ви були в захопленні від Вашої посади в «Несе Скелтоні», але Ви ще напевно не знали розміру початкової зарплати. Буду дуже Вам вдячна, якщо Ви поновите інформацію із цього питання. Базуючись на розмірі Вашої зарплати, я могла б запустити процес складання плану погашення Вашого боргу. Як Вам відомо, згідно із законом, після завершення навчання Ви повинні підписати план погашення боргу і рівно через шість місяців після цього Ви зобовязані здійснити перший платіж. Я розумію, що Ви дуже зайнята людина, але, якщо буде Ваша ласка, звяжіться зі мною за першої нагоди.
Останній частковий платіж: 13 січ. 2014 = 32,5 тис. дол. Загалом підлягає виплаті (основна сума плюс відсотки): 266 тис. дол..
Марк зачекав два дні й у суботу вранці відповів:
Шановна пані Неш!
Дякую за Ваш лист. Мені було дуже приємно його отримати. Сподіваюсь, у Вас усе добре. Наразі «Несе Скелтон» у підвішеному стані Фірма обєднується з британською компанією, і тепер там все постійно змінюється. Фактично я не можу знайти жодної особи, яка воліла б поговорити зі мною щодо запропонованої мені посади. У мене склалося враження, що ця вакансія може бути скасована Це дуже прикро. Додайте до цього, що минулого тижня мій друг стрибнув із Арлінгтонського меморіального мосту в Потомак (див. Посилання), і тому мені зараз якось не до юридичної школи. Дайте мені час, і я зберусь із силами Останнє, про що я бажаю зараз розмовлятице про погашення боргу.
Дякую за Ваше терпіння.
ТОДД БУВ ПРИКРІПЛЕНИЙ до установи під назвою «Служба студентських позик», або ССП. Чи просто СС, як Тодд і багато інших студентів її називали. Вона знаходилась у Філадельфії й мала лиховісну історію обслуговування позик. Тодд знав, що по країні було щонайменше три судові процеси, у яких ССП звинувачували в зловживаннях при стягненні боргів. Компанію спіймали на завищуванні відсотків на позики, і вона вже виплатила штрафи. Проте Міносвіти досі з нею співпрацювало.
Його консультантом був справжній пройда на імя Рекс Ваґнер, якому задиркуватий Тодд при нагоді залюбки зацідив би в зуби, чого, звісно, ніколи не станеться. Ваґнер малювався йому як жирний чувак із навушниками на лисому черепі, який сидить у тісній комірчині котельної у підвалі низькопробної фірмочки та, хрумкаючи чіпсами, цькує дітей по телефону та розсилає образливі електронні листи. Його останній був таким:
Шановний пане Лусеро!
Тепер, коли Ви відтягнулися вдома, і не за горами випуск із школи, саме час побалакати про погашення, яке, припускаю, Ви не бажаєте обговорювати, оскільки, згідно з нашим останнім листуванням місяць тому, ви досі не знайшли «гідної роботи юристом». Сподіваюсь, усе змінилося. Прошу надіслати мені оновлення щодо Ваших останніх спроб працевлаштування. Боюся, я не в змозі затвердити план погашення на підвалинах Вашого очевидного бажання працювати лише барменом. Давайте поговоримо, і якнайшвидше.
Останній частковий платіж: 32,S тис. дол., 13 січ. 2014; усього (основна сума з відсотками): 193 тис. дол.
На що Тодд негайно відповів:
Шановний старший позиковий консультанте СС
Рексе Ваґнере!
У барі я можу заробити більше грошей, ніж Ви, домагаючись студентів. Я читав про Вашу компанію і всі позови проти неї, і жорстокі способи стягнення боргів, але особисто Вас я у зловживаннях не звинувачую, але це поки що. Я не порушую ніяких боргових зобовязань, бо якого біса, я ще навіть не закінчив школу, так що відчепіться від мене. Ні, я ще не знайшов пристойної роботи, тому що такої просто не існує, принаймні для випускників низькопробних комерційних шкіл штибу ЮШФБ, яка, до речі, попросту набрехала нам тоді, коли ми вагалися, чи варто в неї вступати. Якими ж йолопами ми були!
Дайте мені час, і я щось придумаю.
Ваґнер відповів:
Шановний пане Лусеро!
Я би хотів увійти в позитивне русло. Я працював з багатьма студентами, які відчайдушно намагалися знайти роботу, й усі вони зрештою її знаходили. Так, заради цього доведеться побігати, стоптати не одну пару взуття, аби знайти те саме місце й постукати в ті самі двері. У Вашингтоні чимало чудових юридичних фірм і добре оплачуваної роботи в держустановах. Я певен, що серед них Ви знайдете те саме місце і зробите гідну карєру. Я проігнорую факт використання Вами слів «зловживання» і «домагаючись». Наше листування може стати публічним, і я вважаю, що нам слід обережніше добирати слова. Я був би радий обговорити всі ці питання по телефону, але, звісно, в мене немає Вашого номера.
З повагою,
Тодд відповів:
Шановний старший позиковий консультанте
СС Ваґнере!
Вибачте, якщо я Вас образив. Не певен, що Ви усвідомлюєте під яким тиском я перебуваю на нинішньому етапі життя. Усе йде не за планом, а майбутнє видається сумним. Я проклинаю той день, коли я вирішив піти до юридичної школи, і особливо до цієї Фоґґі-Боттом. Чи знаєте Ви, що такий собі субчик із Волл-стрит, власник мережі юршкіл, заробляє з однієї тільки ЮШФБ двадцять мільйонів на рік? І це лише одна з вісьмох у його портфелі! Крутезно! Оглядаючись назад, я б краще цю школу купив, аніж до неї вступив.
Так у Вас немає мого телефонного номера. Згідно із численними позовами проти СС, найбільше зловживань фіксувалися у телефонних розмовах, які майже ніколи не записувалися Давайте обмежимося електронною поштою, бо те, що написане,не вивезеш і волом.
Ваш усе ще друзяка,
УСЮ СУБОТУ ВОНИ ВІДМИВАЛИ, фарбували та виносили лантухи сміття. «Номер люкс» Золи насправді мав три кімнати: одна під ліжко, одна під вітальню-контору і комірчина, що мала потенціал. Вони вмовили Мейнарда дозволити їм знести стіну й додати двері. Один із Мейнардових кузенів був підрядником без ліцензії й час від часу виконував роботи, не марудячись із офіційними дозволами. За тисячу баксів готівкою він обіцяв зробити нашвидкуруч невелику душову кабіну, унітаз і раковину та переобладнати комірчину на санвузол. Тодд і Марк сумнівалися, що на Золу це справить враження, але в неї і справді не було вибору.
Вона так і не погодилася стати компаньйонкою їхнього підприємства, але це було питанням часу.
ДЕНЬ ВИДАВСЯ ПРОХОЛОДНИМ і сонячним, і Зола вирішила подихати свіжим повітрям. У суботу рано-вранці вона вийшла з квартири й пішла до Національної алеї, де сіла на сходах меморіалу Лінкольна й розглядала туристів. Дивлячись на монумент Вашингтона та будинок Капітолію віддалік, вона думала про батьків і брата, яких засадили, наче вязнів, у жахливий центр утримання очікувати депортації. Перед нею відкривався величний краєвид, де кожний будинок і памятник символізував нездолану свободу. А перед їхніми очима, якщо й був якийсь краєвид, то це огорожа й колючий дріт. Завдяки їхній самопожертві Золі було дароване громадянство США, постійний статус, задля якого вона сама нічого не зробила. Вони працювали не покладаючи рук у країні, якою пишалися, мріючи, що надійде той день, коли вони стануть її громадянами. Яку вигоду їх висилка принесе великій нації іммігрантів? У цьому не було жодного сенсу, і це здавалося несправедливо жорстоким.
Зола намагалася гнати з голови думки про Горді. Його трагедія лишилася позаду, і зациклюватися на ній було безглуздо. У них і так нічого не вийшло б, вона просто обманювалася, якщо думала інакше. Але він досі був там, і вона не могла позбутися почуття провини. Зола неквапом пройшла повз Дзеркальний басейн, намагаючись уявити це місце наповненим 250 тисячами чорношкірих в 1963 році, коли доктор Кінг описував їм свою мрію. Її батько завжди казав, що велич Америки в тому, що тут хто завгодно може втілити свою мрію, а зробити це можна працею і самопожертвою.
Наразі його мрії перетворилися на кошмари, і вона нічим не могла йому допомогти.
Біля Монумента Вашингтону вона стала в довгу чергу охочих піднятися вгору, але невдовзі їй набридло стояти й вона пішла далі. Їй подобалися музеї Смітсонівського інституту, і вона провела кілька годин, занурившись в американську історію. За весь день їй жодного разу не спала на гадку юридична школа чи пошук «гідної роботи юристом».
Пізніше в той же день Тодд надіслав їй повідомлення із запрошенням на «ще один вишуканий обід». Але вона відмовилась, мовляв, у неї свої плани. Вона почитала книжку, подивилася старе кіно і одразу після одинадцятої лягла спати. Будинок розривався від гучної музики і буйства студентів, які бігали туди-сюдиу середину й назовні. Суботня ніч у великому місті. Близько першої ночі її розбудила сварка в коридорі, але вона все-таки спромоглася заснути.
Зола спала глибоким сном, коли хтось загрюкав у двері. Іммігрантам, особливо нелегальним, правила гри були добре відомі: завжди тримай одяг і взуття поряд, як і телефон, не підходь до дверей, молись і сподівайся, що це не ІМП. А якщо це вони, то все одно вибють двері, й нікуди ти не дінешся. Проте Зола була така сама законна громадянка, як і будь-який імпівець, і тому не грала за цими правилами.
Не тямлячись від страху, вона натягнула джинси. Грюкіт не стихав, і за дверима гучно заволали: «Відчиняй! Імміграційна поліція!». Вона принишкла в кімнаті й із жахом витріщилася на двері; її серце калатало, як відбійний молоток. Схопивши телефон, вона майже набрала Марка, наче він міг прибігти о другій ночі та врятувати її. Грюкіт припинився. Голосів було не чути, лише човгання ніг. Вона вирішила, що зараз почнуть вибивати двері, але нічого не відбувалося. Тиша. Відтак десь наприкінці коридора почувся сміх.
Чи справді то були імпівці, чи то чийсь пришелепкуватий жарт? Вона чекала, затамувавши подих. Проходили хвилини, а вона стояла, заклякши в пітьмі, не сміючи й писнути. Імовірно, імпівці, бува, заходять поставити кілька запитань, але ж не серед ночі, чи не так? І взагалі, якщо імпівці й приходять, то правильно виконують свою роботуне грюкають у двері й не ідуть, якщо ніхто не відповів.
Незалежно від того, хто там насправді був, шкоди їй було завдано. Зола повільно повернулася в спальню, одягла светр, взулася і ще трохи почекала. Заспокоївшись, вона відчинила двері, визирнула в коридор, подивилась ліворуч і праворуч і, нікого не побачивши, вийшла й зачинила за собою двері. Відкривши запасним ключем квартиру Горді, вона зайшла всередину і, не ввімкнувши світла, випросталася на незастеленому матраці.
Заснути було неможливо. Більше так жити не можна. Якщо вже обидва її друга настільки збожеволіли, що почали нове життя, то й вона спробує щастя разом із ними.
МОРГАНА НЕШ НАДІСЛАЛА ЛИСТА:
Дорогий Марку!
Мені дуже шкода Вашого друга, і я розумію, чому Ви так засмучені Проте давайте спробуємо прояснити ситуацію з «Несе Скелтон» і почнемо розмову про графік виплат.
Прийміть мої співчуття
У неділю вранці Марк відкрив вогонь у відповідь:
Дорога пані Неш!
Дякую за Ваші співчуття вони багато для мене значать. Здається мене звільнили з «Несе Скелтон», звільнили ще до того, як я почав там працювати, і це добре, тому що то був гадючник і мені були бридкі всі хто там працював. Отже, я знову безробітний, як і решта моєї групи, і насправді я морально не готовий починати пошуки чергової тупикової роботи, так що, будь ласка, відчепіться від мене, гаразд?
З любовю,
Передусім у понеділок вранці вона відповіла:
Дорогий Марку!
Мені шкода, що Ви так засмучені Я просто виконую свою роботу, і ця робота вимагає від мене залучити Вас до обговорення плану погашення боргу. В окрузі Колумбія дуже багато хороших робочих місць, і я певна, Ви знайдете гідну роботу юристом. Просто тримайте мене в курсі Ваших пошуків.