Але уповноважений говорив швидко й багатослівно. Більшість із біженців наче заіржавіли й не встигали за ним. Процедура розпочалася, коли поліціянт узявся переглядати американські документи. Він підкликав Маалів, махнувши рукою, і закидав їх питаннями. Із якої вони частини Сенегалу? Як довго були в США? Хтось із членів сімї там залишився? Чи є рідні в Дакарі або іншому місті чи селі? Де вони планують жити? Запитання мали на меті познущатися з них. Кілька разів поліціянт застерігав Абду, що тому краще говорити правду. Абду запевняв його, що не бреше. Бо помітив, що деяких депортованих конвоюють у інше місце залу, де чекали люди. Вочевидь, то були щасливці, яких відпустили до рідних і близьких. Поліціянт запитав, чи є в них звязки в Дакарі. Коли Абду назвав імя Діалло Ньянга, їхнього повіреного, поліціянт поцікавився, чого це їм потрібен адвокат. Абду намагався пояснити, що його найняла їхня дочка в Штатах, тому що тут у них немає сімї, на яку можна розраховувати. Поліцейський подивився на аркуш паперу й сказав, що пан Ньянг до поліції не звертався. І не прийшов їх зустріти. Він указав на ряд стільців і наказав їм чекати, після чого підійшов до чоловіка в костюмі.
Пройшла година, і поліція вивела із зони більшість пасажирів. Коли залишилось близько десятка, той чоловік у костюмі підійшов до Маалів і сказав:
Пана Ньянга тут немає. Скільки у вас при собі грошей?
Приблизно пятсот доларів США,підвівшись відповів Абду.
Добре. Ви можете зняти номер у готелі. Ідіть за цим поліціянтом. Він вас відвезе.
Уже знайомий їм полісмен кивнув, і вони підняли свої чували. Він провів їх через зал, потім вони вийшли з терміналу і пройшли на автостоянку, де на них чекав поліційний фургон. Поліціянт сів поряд із ними на заднє сидіння, і двадцять хвилин вони їхали мовчки порожніми звивистими вулицями, і вже біля входу в потворний пятиповерховий готель він сказав їм вилазити.
Перед дверима готелю він поінформував:
Ви зупинитесь тут лише тому, що вязниця переповнена. Не виходьте звідси ні за яких обставин. Через кілька годин ми за вами прийдемо. Є запитання?
Судячи з його тону, краще було ні про що не питати. Наразі вони були вдячні вже за те, що вони тут, а не у вязниці. Полісмен зирив на них так, ніби ще не все було сказано. Він підпалив сигарету, випустив дим і сказав:
І я б хотів оплати за свої послуги.
Бо відвернувся й прикусив язика. Абду поставив на землю свої чували й сказав:
Звісно. Скільки?
Сто американських.
Абду потягнувся до кишені.
ПОРТЬЄ ДРІМАВ У КРІСЛІ за конторкою і, здавалося, розсердився, що його потривожили о такій годині. Спершу він сказав, що вільних місць немаєготель заповнений під завязку. Абду зміркував, що готель і поліція в змові, і вся ця сценка з відсутністю вільних місцьчастина спектаклю. Він пояснив, що його дружина хворіє, і їм треба десь заночувати. Портьє втупився в екран свого компютера й примудрився знайти невелику кімнату, звісно, за преміум-ціною. Абду, здавалося, вже нічого не хвилювало, він забалакував портьє мов справжній заклинач змій. Сказав, що має тільки американську готівку, яка, звісно, тут неприйнятнатільки західноафриканські франки. Фанта вдала, що от-от зомліє. Бо мало що розумів із швидкого обміну репліками французькою, але йому захотілося перегнутися через конторку й задушити того дерилюда. Абду не сприймав відмови й фактично жебрав кімнату. Портьє трохи відтанув і сказав, що вниз по вулиці є банк. Вони можуть заселитися в кімнату, але зранку він насамперед хоче отримати свої гроші в місцевій валюті. Абду погодився, розсипаючись у подяках, і портьє знехотя передав йому ключ.
Абду спитав, чи можна їм зателефонувати в США. У жодному разі. Коли за кімнату буде сплачено, тоді буде можна, але тільки з передоплатою. Уже була третя ночіодинадцята вечора в США,коли вони зайшли в маленьку задушливу кімнату на четвертому поверсі. Єдине вузьке ліжко було присунуте до дальньої стіни.
Чоловіки наполягли, щоб його зайняла Фанта, а самі заснули на підлозі.
ЗОЛА ПРОКИНУЛАСЯ О ТРЕТІЙ ночі, бо спати було неможливо. Усю ніч вона телефонувала, писала електронні листи й повідомлення Діалло Ньянгу, але безрезультатно. Коли її телефон задзеленчав викликом із невідомого номера, вона одразу прийняла його. Це був Бо, і за мить, почувши його голос, вона відчула справжнє полегшення. Він коротко переказав їй про все, що трапилось, сказав, що немає жодних ознак того адвоката і що поліція щойно вийшла з готелю, забравши Абду.
А ви з мамою в безпеці?
Ну, ми поки що не в тюрмі. Вони двічі повторили, що ми в готелі тільки тому, що вязниця переповнена. Отже, знайшли цяточку для батька. А нам заборонено залишати готель.
Я сто разів телефонувала тому адвокатові,сказала вона.Можеш дзвякнути йому звідти?
Ні. Я користуюся телефоном портьє, і він зараз витріщається на мене й слухає кожне слово. Він не любить людей, які користуються його телефоном, але я вмовив його на єдиний дзвінок.
Дай мені той номер, і я щось придумаю.
Бо віддав телефон портьє, потім знайшов біля вестибюля буфет. Він купив два круасани й каву, поніс їх до себе в номер і сидів там разом із Фантою в напівтемряві. Фанта відчула полегшення від того, що він поговорив із Золою.
Вони їли й попивали каву і знову чекали на стукіт у двері.
33
О ДЕСЯТІЙ РАНКУ Зола прийняла рішення вирушити до Сенегалу.
Вони сиділи в кафе книгарні «Крамер» на Дюпонсерклноутбуки відкриті, папери розкидані столом, наче вони працювали тут щодня, але вони не працювали, принаймні як фіктивні адвокати.
Увесь ранок вони обговорювали сценарії. Марк і Тодд розуміли, що їй треба їхати, але вони боялися, що її там затримають і не відпустять назад. Її батько вже у вязниці. Фанта і Бо невдовзі можуть до нього приєднатися. Якщо там зявиться Зола, спричинивши неприємності, всяке може статися. Вона заперечувала, мовляв, вона громадянка США зі справжнім паспортом і, позаяк віза на перші девяносто днів не потрібна, вона будь-якої миті може забратися звідти. Зола сказала, що повідомить про свої плани сенегальське посольство в Вашингтоні, а якщо хтось завадить їй повернутися додому там, вона повідомить про це американське посольство в Дакарі. Вона вважала, що навряд чи її там заарештують, а якщо й так, вона до цього готова.
Марк запропонував їй зачекати день-два і спробувати знайти в Дакарі іншого адвоката. Вони знайшли в інтернеті цілу купу таких начебто старих фірм з репутацією. Насправді деякі фірми мали такий багатообіцяючий вигляд, що Тодд саркастично зауважив, що їм буде чим там зайнятися, якщо доведеться тікати із США.
А в Сенегалі є білі люди?спитав він.
Звісно,відповіла Зола.Двоє чи троє.
Мені це подобається,сказав Марк, намагаючись привнести в розмову трохи гумору.Закордонна філія «Апшо, Паркер і Лейн».
Я завязала з тією фірмою,промовила Зола, намагаючись усміхнутися. Але їй не подобалася ідея знов переводити гроші якомусь незнайомцеві. Гроші не проблема, запевняли її хлопці. На рахунку фірми було пятдесят тисяч доларівбери скільки треба. Її розчулили їхні щедрість і готовність допомогти, і вона вперше розповіла про свою таємну скарбничку, яку вона зберігала саме для такої ситуації. На хлопців справило враження, що вона примудрилася заощадити понад шістнадцять тисяч доларів протягом навчання в юридичній школі. Це було нечувано.
Вони насправді не могли звинувачувати її за бажання покинути місто. Орендодавці вже вчинили проти них позов за прострочені платежі в січні. Кромлі щойно вдарив по них позовом на двадцять пять мільйонів за грубу недбалість. Уряд скоро почне стягувати з них шістсот тисяч сумарно. Їх розшукують десятки розлючених клієнтів, їм надзвонюють діловоди судів. Мейнард звільнив їх, і тепер вони фактично безробітні. А найбільшою їхньою проблемою було розслідування, санкціоноване Окружною асоціацією адвокатів. Це було питанням часу, коли їхні справжні імена будуть розкриті та їм також доведеться покинути місто.
Вони підїхали до бару «Когут», де хлопці стежили за дверима, поки Зола бігала нагору й збирала речі. Потім вони заїхали до банку, де вона зняла з ощадного рахунку десять тисяч. Той банк не міняв долари на західноафриканські франки, тому вони попрямували до обмінного пункту біля Юніон-Стейшн. У телефонній крамниці вони заплатили 390 доларів за чотири розблоковані міжнародні стільникові телефони стандарту GSM із SIM-картами, блютусом, камерами, повного клавіатурою, повністю адаптовані під соціальні мережі: три для себе, один, якщо все вийде, для Бо. О четвертій тридцять вони підїхали до аеропорту Даллеса й підійшли до стійки «Брюссель Ейрлайнз». Користуючись старою кредиткою, Зола заплатила тисячу пятсот доларів за квиток у обидва кінці до Дакара з чотиригодинною стоянкою в Брюсселі. Якщо не буде затримок, вона прибуде до Дакара близько четвертої години наступного дня, після вісімнадцяти годин подорожі.
Перед контролем вони вдосталь наобіймалися й наплакалися. Хлопці дивилися їй вслід, поки вона не зникла за спинами інших подорожніх.
Вони повернулися в місто і знічевя пішли на футбол.
О ДЕВЯТІЙ НАСТУПНОГО ранку, коли Зола була десь між Брюсселем і Сенегалом, Марк і Тодд зайшли в студспілку в студмістечку Американського університету й сіли за столик напівпорожнього кафетерію. У джинсах і з наплічниками вони нічим не вирізнялися з-поміж інших. Вони купили каву й поводилися, як у себе вдома, наче розмістилися готуватися до занять. Марк вийняв один із своїх телефонів і підійшов до скляної стіни з видом на студмістечко. Він зателефонував до фірми «Коен-Катлер» із Маямі та спитав адвоката на імя Руді Стассен. Згідно з офіційним сайтом фірми, Стассен був одним із кількох компаньйонів-застрільників позову проти «Свіфтбанку». Секретарка сказала, що пан Стассен на засіданні. Марк сказав, що це важливо й він зачекає на лінії. Через десять хвилин Стассен сказав: «Алло».
Марк назвався адвокатом із округу Колумбія і повідомив, що має тисячу сто клієнтів «Свіфтбанку», які підписали договори й готові приєднатися до одного з шести колективних позовів.
Атож, ви звернулися куди треба,відповів Стассен із смішком.Ми позиваємось як прокляті. Двісті тисяч клієнтів за останніми підрахунками. А звідки ваші клієнти?
Усі в районі столиці,сказав Марк, поклавши телефон на стіл і сівши навпроти Тодда. Він перемкнувся на гучний звязок і стишив звук.Я начебто прицінююсь, шукаю найвигідніші умови. Яка у вас комісійна винагорода?
Точно не скажу. Ми вважаємо, що адвокатські гонорари будуть обговорюватися окремо. Наразі ми маємо двадцятипятивідсоткові договори з нашими клієнтами і, крім того, візьмемо вісім відсотків від валового розрахунку. Звісно, все це має затвердити суд. Ще раз, як вас звати? Апшо? Щось я ніяк не знайду ваш веб-сайт.
А його й нема,промовив Марк.Я практикую напряму, поштою.
Он як, доволі дивно.
Нормально. А що ви можете сказати про перемовини?
Наразі пригальмувало. «Свіфтбанк» проголошує, в пресі, звісно, що хоче домовлятися й рухатися далі, але його юристи воловодять. Розвели тяганину, штампують, як шалені, мільйони клопотань. Звична справа. Але ми досі вважаємо, що банк піддасться й піде на угоду. То ви в ділі? Ви сказали, що прицінюєтесь.
Вісім відсотків звучить непогано. Я в ділі. Надішліть мені документи.
Оце правильно. Я доручу це молодшій компаньйонці, її звати Дженні Вальдес, вона вас супроводжуватиме.
Можна ще запитання?
Авжеж:.
Як вашій фірмі вдається впоратися аж із двомастами тисячами клієнтів?
Спільними зусиллями,засміявся Стассен.Наразі ми маємо десять молодших компаньйонів, які керують тридцятьма помічникамияк параюристами, так і фахівцями. Це найсученіший, перепрошую, найчисленніший колективний позов, що нам вдавалося зрихтувати, але ми даємо раду. Це ваш перший колективний позов?
Еге ж. На перший погляд, якесь безумство.
«Безумство»це влучно сказано, так, але повірте, воно того варте, пане Апшо.
Звіть мене просто Марк.
Дякую за довіру, Марку. Ми тебе підключимо, і можеш сповістити своїх клієнтів, що за добу їх долучать до справи. Після чого нам залишається лише чекати. Ось тобі номер Дженні Вальдес. Узяв ручку?
Угу,Марк записав номер і закінчив розмову. Він навис над своїм ноутбуком, а Тодд пішов роздобути якоїсь їжі. Жуючи мафіни й посьорбуючи каву, вони майже не розмовляли, думали про Золу, яка надіслала їм повідомлення: приземлилася, переліт відбувся без пригод. Зрештою Марк глибоко зітхнув і зателефонував Дженні Вальдес. Він говорив із нею пятнадцять хвилин, робив нотатки і запевнив її, що все оформлено належним чином і він готовий негайно надіслати облікові картки всіх своїх одинадцятисот клієнтів «Свіфтбанку». Відклавши телефон, він глянув на Тодда й промовив:
Якщо я натисну «Надіслати», ми здійснимо ще тисячу сто злочинів. Ми готові піти на таке?
Адже ми все вирішили.
Немає сумнівів?
У нас усе сумнівне. І все сумнівніше й сумнівніше. Але це наш єдиний шанс виплутатися. Надсилай.
Марк легенько натиснув на кнопку «Надіслати».
ТАКСІ ЗОЛИ ПЛЕНТАЛОСЯ у вуличному заторі, найхаотичнішому з усіх, що вона коли-небудь бачила. Водій сказав, що кондиціонер зламався, але вона сумнівалася, що той узагалі колись працював. Попри опущені вікна, повітря було задушливе й затхле. Вона витерла лоба й усвідомила, що блуза геть просякла потом і прилипла до шкіри. Ззовні легковики, вантажівки й фургони пересувалися бампер до бампера, невпинно сигналячи, а водії кричали один на одного. Мотоцикли та скутери, більшість із двома, а то й з трьома пасажирами, знаходили прохід, кривуляючи в заторі й розминаючись упритул. Перехожі металися поміж таксі, продаючи питну воду, деякіжебраючи гроші.
Через дві години після відїзду з аеропорту таксі зупинилося біля готелю і Зола розплатилася західноафриканськими франками65 доларів у еквіваленті. Вона зайшла у вестибюль, і їй полегшало від кондиціонованого повітря. Портьє погано говорив англійською, але зрозумів, чого їй треба. Він зателефонував у номер, і за кілька хвилин із ліфта вибіг Бо й обійняв сестру. Упродовж дня Абду з ними не звязувався, як і поліція. Вони досі виконували наказ сидіти в готелі й боялися його порушити. Як вважав Бо, цей готель використовувався поліцією, щоб тримати під контролем новоприбулих депортованих.
Діалло Ньянг, звісно, ніяк не проявився. Зола зателефонувала йому з таксі, але безрезультатно.
За допомогою Бо як перекладача Зола зняла два більші, поєднані номери, і піднялася сходами, щоб побачитися з матірю. Після того, як вони перебралися в нові кімнати, Зола заходилася телефонувати адвокатам. Під час польоту вона кілька годин відшукувала в інтернеті нормального юриста. Вона не була певна, що знайшла саме таку, але в тієї адвокатки був план дій.