34
МАРГАРЕТ САНЧЕС ІЗ ДИСЦИПЛІНАРНОГО КОМІТЕТУ Асоціації адвокатів стала просто одержима справою «Апшо, Паркер і Лейн». Коли Чап Ґронскі поступово склав докупи схему їхньої афери і прояснилася вся міра їхньої зухвалості, пані Санчес вирішила прибрати цю трійцю до рук. За згоди свого начальника вона звязалася з окружною поліцією і не без складнощів переконала детектива глянути на цю справу. У світлі столичної ситуації зі злочинністю тамтешній відділок поліції мало цікавили якісь студенти, що гралися в судочинство, нікому не заподіявши фізичної шкоди.
Детектив Стю Гобарт погодився і переглянув справу разом із пані Санчес. Чап вистежив власника бару «Когут», і вони з Гобартом пішли до нього разом. Вони знайшли Мейнарда в його кабінеті над «Рудим котярою» у Фоґґі-Боттомі.
Шахрайство Марка й Тодда Мейнардові вже в печінках сиділо, і він не звик давати спуску тим, хто провокує лягавих, щоб ті щось довкола нього винюхували. Оскільки по суті він мало що знав із того, що коїться на Флорида-авеню, будинок 1504, сказано було небагато. Проте він надав слідчим критично важливу інформацію.
Їхні справжні імена Тодд Лусеро та Марк Фрейжер. Ту чорношкіру не знаю. Лусеро працював у мене близько трьох років, класний бармен, загальний улюбленець. У січні вони з Фрейжером переїхали в інший будинок і заснували шарагу. Оренду відробляли, працюючи в барі.
Звісно, за готівку,зауважив Гобарт.
Готівка досі законна,огризнувся Мейнард. Він розумів, що Гобарта насправді мало цікавить, як той платить своїм працівникам, бо він звичайний міський лягавий, не з податкової служби.
Вони досі там?запитав Гобарт.
Наскільки мені відомо. Вони живуть на четвертому поверсі, а дівчина на третьому, принаймні так вони мені сказали. Минулого тижня я звільнив Марка і Тодда, але вони сплатили оренду до першого червня.
А чому ви їх звільнили?
А це, добродію, не ваша справа. А втім, я звільнив їх тому, що вони привертали забагато уваги. Я можу наймати й звільняти, коли мені заманеться, ви ж розумієте.
Авжеж. Ми перевірили двері, що ведуть нагору, і, здається, вони зачинені. Припустімо, ми візьмемо ордер і вибємо їх.
Можна й так,сказав Мейнард. Він висунув шухляду, вийняв оберемок ключів, знайшов потрібний, відчепив його й штовхнув по столу.Або так. Тільки, будь ласка, не втягуйте в цю справу бар. Він один із моїх найліпших.
Домовились,відповів Гобарт, узявши ключ.Дякую.
Нема за що.
ПІСЛЯ ТОГО, ЯК СТЕМНІЛО й порідшали затори, Зола відїхала від готелю на таксі, яке покривуляло вуличками центру Дакара. Через двадцять хвилин воно зупинилося на перехресті з інтенсивним дорожнім рухом, і вона вийшла. Зола попростувала до дверей високого сучасного будинку, які загороджували двоє охоронців. Англійської вони не знали, але були вражені її зовнішнім виглядом. Вона вручила їм клапоть паперу, на якому було написано «Idina Sanga, Avocat», і вони притьмом відчинили двері й провели її через вестибюль до ліфта.
Згідно з її довідкою про себе, мадам Санга була компаньйоном фірми з десяти адвокатів, половиною з яких були жінки, і вона говорила не тільки французькою і англійською, а ще й арабською. Вона спеціалізувалася на імміграційних справах і, принаймні по телефону, викликала довіру як та, що владнає ситуацію. Вона зустріла Золу біля ліфта на пятому поверсі, й вони попрямували до невеличкої переговорної без вікон. Зола подякувала їй за те, що та залишилася після роботи.
На світлині з офіційного веб-сайту фірми мадам Санга можна було дати років сорок, проте в житті вона видавалася значно молодшою. Вона здобула освіту в Ліоні й Манчестері й чудово розмовляла англійською з приємним британським акцентом. Вона часто всміхалася, розмовляти з нею було легко, і Зола виклала їй геть усе.
За скромний попередній гонорар мадам Санга бралася все владнати. Справа доволі звична. Порушень закону не булодоволі типове попереднє залякування. Вона мала надійні звязки в поліції та імміграційній службі й запевнила, що невдовзі Абду Маала відпустять. Фанті й Бо арешт не загрожує. Незабаром сімї дозволять вільно пересуватися, і мадам Санга сприятиме в отриманні всіх належних документів.
МАРК І ТОДД МІЦНО спали в своїх дешевих ліжках-близнюках на четвертому поверсі дому 1504 на Флорида-авеню, коли хтось загупав у двері. Марк вийшов у тісну вітальню, увімкнув світло й спитав:
Хто там?
Відчиняйте, поліція.
Ви маєте ордер?
Навіть два. На Фрейжера та Лусеро.
Чорт!
Детектив Стю Гобарт увійшов разом із двома співробітниками у формі. Він вручив Маркові аркуш паперу й сказав:
Вас заарештовано.
Тодда вивели із спальні в самих червоних трусах. Гобарт вручив йому інший ордер.
Якого біса? За що нас?спитав Марк.
За незаконну юридичну практику,гордовито відповів Гобарт, і Марк розсміявся йому в обличчя.
Знущаєтесь, чи що? Не могли щось краще придумати?
Стули писок,наказав Гобарт.Одягайтесь і вперед.
Куди?спитав Тодд, протираючи очі.
У тюрму, довбодятле. Мерщій.
Казна-що,промовив Тодд. Вони відступили до спальні, натягли на себе якісь речі й повернулися до вітальні. Полісмен дістав пару кайданків і скомандував:
Ану розвернися!
Ви точно знущаєтеся! Нащо кайданки?запротестував Марк.
Пельку стулив і розвернувся!гаркнув полісмен, збираючись застосувати силу. Марк розвернувся, і той завів його руки за спину та зчепив їх кайданками. Інший полісмен закував Тодда, після чого їх виштовхали за двері. Ще один полісмен у формі чекав біля бордюра. Він курив, охороняючи дві патрульні машини округу Колумбія із заведеними двигунами. Марка запхали на заднє сидіння однієї, Тоддадругої. Гобарт зайняв переднє пасажирське місце, і, коли вони вирушили, Марк промовив:
Наразі в місті воюють банди, торгують наркотою, ґвалтують і вбивають, а ви, шановні, заарештували двох студентів, які нікому не завдали шкоди.
Та стули вже писок, га?ревонув Гобарт через плече.
А я не зобовязаний стуляти писок. Нема в кодексі такого закону, де сказано, що я зобовязаний стуляти писок, особливо, якщо мене заарештовано за нікчемний проступок, як-от зараз.
Це не проступок. Якби ти щось петрав у законі, ти б знав, що це злочин.
Але це визнають проступком, а вас судитимуть за неправомірний арешт.
Я аж злякався, такий ти небезпечний. Краще помовч.
У машині, що їхала позаду, Тодд побіжно спитав:
Вас, хлопці, мабуть, збуджує ось так вриватися посеред ночі та заковувати в кайданки?
Не патякай язиком,гаркнув полісмен, що сидів за кермом.
Вибач, друже, але закон не забороняє мені патякати язиком. Я можу патякати все, що завгодно. Округ Колумбія на першому місті в країні за рівнем злочинності, а ви гаєте час, переслідуючи студентів.
Така в нас робота,сказав водій.
Хрінова робота, еге ж? Мабуть, нам іще пощастило, що ви не привели загін спецпризначення, який розтрощив би нам двері та нашпигував кулями. Ото б ви збудилися, га? А ще можна вирядитися морпіхами й зненацька накидатися на людей.
Зараз зупинюсь і сраку тобі надеру!
Тільки спробуй, і вже завтра о девятій ранку твою товсту сраку надеруть у суді. Гучним позовом у федеральний суд.
Сам усе зробиш чи знайдеш справжнього адвоката?спитав водій, і другий полісмен зареготав.
У машині, що йшла попереду, Марк не вгавав:
А як ви нас знайшли, Гобарте? Хтось із Асоціації адвокатів напав на наш слід і викликав поліцію? Уявляю! До чого ж низько вас цінують, якщо посилають на такі дрібязкові порушення.
Я б не назвав два роки тюремного увязнення дрібязком.
Тюремного? Ні, Гобарте, я в тюрму не збираюся. Я просто найму якогось вуличного адвоката, можливо, навіть без ліцензії, і він дасть тобі десять очок наперед. Тюрма нам не світить. Заплатимо мізерний штраф, вислухаємо лекцію, пообіцяємо, що більше так не будемо, і вийдемо із зали суду на волю. Та що там, ми вже невдовзі повернемось до справ, а ти так і будеш ловити пішоходів-роззяв.
Та стули вже писок!
Нізащо в світі, Гобарте.
У Центральній тюрмі Марка з Тоддом витягли з машин і грубо заштовхали в двері підвального поверху. Як тільки вони опинилися всередині, кайданки зняли, а їх самих розділили. Протягом наступної години кожен із них заповнив бланки про прибуття, потім у них взяли відбитки пальців і зробили стандартні фотознімки їхніх мармиз для поліцейського архіву. Їх знов обєднали в ізоляторі тимчасового тримання, де вони сиділи ще годину, впевнені, що їх запроторять до камери зі справжніми злочинцями. Проте о пятій тридцять їх відпустили під їхні особисті зобовязання, повідомивши, щоб вони не залишали місто. У повістках їм було приписано зявитися через тиждень у шостий відділ на перше слухання. Це місце вони добре знали.
Цілий ранок вони відстежували онлайн видання «Пост» і нічого там про себе не знайшли. Напевне, їх арешт не був інформприводом.
Вони вирішили зачекати, перш ніж; розповідати Золі про те, що виписано ордер на її арешт. Їй зараз і без того нелегкокрім того, вона в безпеці, поза досяжністю.
У себе на квартирі вони дві години підписували чеки від імені компаніївідшкодування клієнтам, які заплатили їм готівкою і тепер у скруті, бо їхні адвокати більше не в ділі. Хоч як їм не потрібні були гроші, вони не могли просто так залишити своїх клієнтів. Усього вийшло 11 тисяч доларів, розлучатися з ними було тяжко, але вони почувалися краще, розсилаючи конверти. Марк примудрився продати на стоянку вживаних машин свій «Бронко» за 600 доларів. Він отримав готівку, розписався, де треба, і ледь стримався, аби не озирнутися на стару руїну, на якій їздив останні девять років. Як стемніло, вони завантажили новий настільний компютер, кольоровий принтер і три коробки зі справами в багажник Тоддової машини. Покидали на заднє сидіння дещо зі свого гардеробу, випили востаннє по пиву в барі «Когут» і вирушили до Балтимора.
Поки Марк гаяв час у барі готелю, Тодд нарешті сказав батькам, що наступної неділі він школу не закінчує і зізнався, що не розповів їм усієї правди: навесні він фактично кинув навчання, наразі не має жодної роботи, у нього 200 тисяч боргу, і тепер він просто пливе за течією та переосмислює своє життя. Його мати розридалася, а батько на нього нагримав, і вся ця сцена вийшла навіть жахливішою, ніж він собі уявляв. Виходячи з дому, він сказав, що вирушає в довгу подорож і йому треба залишити машину в гаражі. Батько заволав, мовляв, ні, але Тодд усе одно її залишив, після чого пройшов пішки півмилі до готелю.
Наступного ранку Марк і Тодд сіли в потяг до міста Нью-Йорк. Коли він відходив від Пенн-Стейшн, Тодд розвернув «Вашингтон Пост». У підвалі на першій сторінці розділу міських новин був маленький заголовок: «Двоє заарештовані за незаконну юридичну практику». Їх описали як колишніх студентів Фоґґі-Боттому, які кинули навчання в юридичній школі, адміністрація якої нічого не коментує. Як і Маргарет Санчес із Асоціації адвокатів округу Колумбія. Ці двоє, як видно, блукали по міських судах і під вигаданими іменами продавали свої послуги клієнтам, яких регулярно представляли в суді. Неназване джерело описало їх як «доволі хороші адвокати». Колишня клієнтка сказала, що пан Апшо «дуже ретельно працював над її справою». Поточний клієнт сказав, що просто хоче повернути свої гроші. Зола Маал не згадувалася, хоча в статті було зазначено: «також була третя співучасниця». Якщо їх визнають винними, їм загрожує штраф у розмірі тисячі доларів і два роки увязнення.
Їх телефони розривалися від дзвінків старих друзів із Фоґґі-Боттому.
Моєму батькові це сподобається,зауважив Тодд. Язлочинець.
Бідна моя мати,зітхнув Марк.Обидва її сини підуть до буцегарні.
35
ЗОЛА ЖАХНУЛАСЯ НОВИНІ, що обох її компаньйонів заарештовано. Навіть гірше: поліція шукає її також, хоча вона не дуже хвилювалася, що її знайдуть у Сенегалі. Марк і Тодд перебували в Брукліні й повідомляли, що тримають все під контролем, але щодо цього її брали сумніви. Вони постійно партачили від самого початку, тому їй складно було повірити їхнім заявам про цілковиту впевненість у цьому питанні. Вона знайшла й прочитала статтю в інтернеті. Її імя не згадувалося, і вона не знайшла згадки про себе в списках справ, призначених до слухання в суді. Її фейсбучну сторінку наводнили коментарі та питання від друзів, але вона припинила відповідати багато тижнів тому.
Ідіні Санга не дозволили відвідати Абду в тюрмі, і після двох тижнів очікування Зола стала непокоїтися ще сильніше. Поліція двічі приходила до її матері й брата в готель із перевірками, але на жодне запитання не відповідала, їй було спокійніше бути разом із сімєю, а їм її присутність і впевненість додавали надії. Вони без угаву запитували її про навчання, випуск із юридичної школи та адвокатський іспит, але вона, як могла, ухилялася від їхніх питань і переводила розмову з того, що вона накоїла в Штатах, на інше. Якби вони тільки знали! Але, звісно, не взнають. Вони більше ніколи не ступлять на американську землю, і Зола не була певна, чи повернеться туди сама.
Після прильоту Зола прочитала купу статей про те, що сенегальські тюрми переповнені, а умови перебування в них вкрай небезпечні. Вона сподівалася, що Бо та її мати не настільки допитливі, як вона, і не дізнаються, в яких жалюгідних умовах утримують вязнів. Якось Зола вийшла з готелю і пішла прогулятися Дакаром. Місто розкинулося на Зеленому Мисі та являло собою безладну суміш селищ і колишніх французьких колоніальних міст. Вулиці були курні й розпечені, погано доглянуті, але щоранку прокидалися до життя, вщерть заповнені транспортом і юрбами людей. Багато жінок у довгих, вільного крою сукнях із барвистих тканин. Багато чоловіків у вишуканих костюмах, які мали такий самий діловий вигляд, як і вашингтонців одній руці мобільні телефони, в іншійпортфелі. Коні тягнули вози з фруктами, стикаючись на засмічених перехрестях із новими блискучими спорткарами. Яким би диким все це не було на перший погляд, у місті відчувалася невимушеність. Здавалося, що кожен знає кожного й усі кудись поспішають. Сміх і балачки навкруги, звідусіль музика: гупало із колонок машин, із дверей крамниць: тарабанили на імпровізованих концертах вуличні музики.
На другий день перебування в Дакарі Зола знайшла американське посольство й зареєструвалася туристкою. Годиною пізніше, вже неподалік від готелю, її зупинили двоє поліціянтів і запитали посвідчення особи. Вона знала, що в поліції тут доволі широкі повноваженнямогли підійти й запитати будь-що, могли затримати будь-кого за що завгодно й утримувати сорок вісім годин.