Звідки ви знаєте? насторожився Женька.
Я іще знаю, що це саме зозуленя викинуло вчора чи позавчора його братиків та сестричок! От скільки їх булотроє чи четверо, цього, правда, я не знаю. Знаю тільки, що самому зозуленяті не більше як дванадцять днів.
Ви що ж, його метрику бачили? в'їдливо запитав Женька, думаючи, що він говорить не знати як дотепно. Він і Котю запрошував повеселитися, підморгуючи і підштовхуючи його ліктем.
Але Котя не звертав на Женьку уваги. А дядько Захар зовсім не образився і цілком серйозно відповів:
Бачив. І тобі можу показати. І Котя нехай подивиться. Бачите, ось на спині у пташеняти така заглибина, наче сіделко. Це у нього спеціально для того, щоб зручніше було викидати із гнізда своїх конкурентів. Десь на 1314 день ця заглибина зникає як непотрібна. Доти зозуленя вже обов'язково залишиться одне, як зараз. І «мачуха»піночка, малинівка чи яка-небудь інша пташкавже остаточно стане його рідною матір'ю. Одійдімо, зараз прилетить
І дядько Захар відтрутив обох хлопців од гнізда. Майже в ту ж мить почувся шурхіт маленьких крилець, і на край гніздечка присіла маленька пташка. Було видно, що її нервує присутність людей, що їй страшно, але вона не втекла аж доти, доки не погодувала зозуленя. А тоді знову пурхнула крильцями і зникла.
Через дві-три хвилини вона повернеться, сказав дядько Захар.
А може, вона тепер зовсім не прилетить? зітхнув Котя. Побачила, що ми стоїмо, і не прилетить.
Прилетить. Вона годує малого, хоч і не свого, і тут її не спинить ніякий страх, ніяка небезпека.
Летить, летить! пошепки сказав Котя і замахав руками, ніби сам збирався полетіти.
Ач, яка ненажера! засміявся дядько Захар. Але боюсь, хлопці, що й вам вже час перекусити, зголодніли, мабуть?
Не дуже, щоб так дуже ковтнув слину Женька.
Але кусник хліба з салом не завадить, підхопив дядько Захар.
Вони сіли під розлогим деревом, і дядько Захар розгорнув нарихтовані тіткою Оксаною припаси.
Давайте не будемо заважати їм снідати! Кожен з нас снідав, обідав чи вечеряв у лісі і розуміє, що це таке, а хто не снідав, не обідав і не вечеряв, той однаково не зрозуміє, хоч би скільки ми розповідали, аж доти, доки сам не поснідає, не пообідає чи не повечеряє.
Ким ти хочеш бути, Котю? запитав дядько Захар, складаючи в торбину решту харчів. Женю я не питаю, знаю, що він хоче бути Едісоном.
Я? Рибалкою.
А море ти знаєш? Вмієш забивати у море цвяхи? хитро підморгнув оком дядько Захар.
Як то?
Море ти вивчаєш?
Море ми в школі проходили. Мореце коли
Ні, ні, я не про те. Ти мені скажи, що ти знаєш про море, крім того, що ви проходили про море в школі? Адже ж ти бачиш море щодня.
Котя мовчав. І Женька мовчав. А що вони могли відповісти? Промінчики-зморшки розбіглися навколо блакитних очей дядька Захара, він посмикав себе за ріденьку борідку:
Ех, хлопці, хлопці, і очі вам дано, а не вмієте дивитися, і вуха дано, а не вмієте слухати. Ех, вік техніки, вік техніки! Вік атома, космосу, кібернетичних машин, електроніки Навряд чи серед ваших ровесників знайдеться такий, який не знав би, що таке транзистор, не розбирався б в марках автомашин, літаків, у класах військових і пасажирських кораблів. І навіть ті, хто має трійку з фізики
У мене п'ятірка! поспішив запевнити Котя.
Женька визнав за краще промовчати. Незручно, коли у молодшого лаборантап'ятірка, а в його начальникачетвірка.
І навіть ті, хто має трійку з фізики, вміють полагодити електрозапобіжник чи змінити перегорілу спіраль електричного утюга. Більше того, навіть десятирічний хлопчисько, побачивши у небі літак, не скаже просто: «Літак полетів!», а обов'язково уточнить: полетів ТУ-104, АН-10 чи ІЛ-18. І вже побачивши на дорозі автомобіль, він обов'язково знатиме, чи то ЛАЗ, чи МАЗ, чи ГАЗ. Ану лишень запитай першого-ліпшого з вас, що це росте, в дев'яти випадках з десяти обов'язково почуєш: «Дерево».. А яке це дерево? Хто його знає! Дерево і все. За прикладами далеко ходити не буду. Я не збираюсь вас звинувачувати у тому, що ви не знаєте лісу. Звідки вам було його знати? Але ось скажи, Женю, навіщо ти зламав зараз цю гілку?
Так собіпочервонів Женька.
От бачиш. Я розумію, що ти зробив це механічно, але якщо ти, скажімо, у місті обріжеш де-небудь телефонну трубку
«Звідки він міг дізнатися? увесь похолов Женька. Невже Анатолій написав аж сюди?»
Даремно Женька турбувавсяАнатолій і не думав нікуди писати. Дядько Захар навіть не підозрював, що, вибираючи перший-ліпший приклад, він вибере його так влучно.
то ти вчиниш злочин, вів далі дядько Захар, але в такому випадку цей злочин буде чим-небудь вмотивований, просто так ти трубку не обріжеш, а от гілку просто так зламав. А в природі, хлопці, все гармонійне, все на своєму місці. До речі, чи відомо вам, друзі мої, що про ядро атома ми знаємо зараз набагато більше, ніж про першу-ліпшу клітину цієї гілки, яку ти, Женю, щойно зламав. І коли мій вік був віком техніки, то ваш вік мусить бути віком біології. І над цим варто було б задуматися людям, що збираються робити винаходи. Та-ак Ну, ходімо далі. Оце зіллячко я візьму і це теж, а що це воно за зіллячко, розповім іншим разом Ви й так сьогодні наковталися лісу по самісінькі вуха.
А тут їжака можна спіймати? Живого? запитав Женька.
Ні. Ні живого, ні мертвого.
Чому? Хіба у вашому лісі не водяться їжаки?
Водяться. Тільки і в нашому, і в будь-якому іншому лісі їжаки селяться ближче до узлісся, а тут гущавина, він тут не буде жити.
Розділ десятий, дуже не схожий на розділ третій
Дядько Захар вкладав у свою медичну валізку стерилізатор з шприцами та голками, коробочками з ампулами, маленьку спиртівку, таблетки сухого спирту.
Витягнувши, мов гусаки, шиї, Женька і Котя спостерігали, як дядько Захар збирався. А він начебто і не помічав їх. Проте, коли зібрався, раптом сказав:
Помийте добре руки й обріжте нігті.
Ми сьогодні вмивалися, не без гордощів заявив Женька.
Що ти кажеш? нібито здивувався дядько. І однак, якщо ви хочете піти зі мною і мені допомогти, будь ласка, помийте руки ще раз, а я простежу.
Почувши, що від них чекають допомоги, хлопці наввипередки побігли до умивальника. Коті пощастило більше: як на те, він уранці обрізав нігті. Женька зітхнув і почав шукати ножиці.
Але ось всі санітарно-гігієнічні процедури позаду, і вони разом з дядьком Захаром ідуть сільською вулицею. Ідуть, ведуть ділову розмову, як і личить зайнятим людям.
Роботка, хлопці, чекає нас морочна, клопоту буде чималенько, каже дядько Захар, зараз ми матимемо справу з дуже незалежним народом. У ясла цей народ вже не ходить, а до школи ще не ходить. І ніяких авторитетів, а тим паче медичних, взагалі не визнає. От і роби таким громадянам профілактичні щеплення.
Ось, виявляється, в чому річ! Женька і Котя йдуть як асистенти дядька Захара!
Зайдемо у цей двір, показав дядько Захар на симпатичний будиночок під білим шифером, що до самого чубка впірнув у зелень саду, тут проживає громадянин Марущак Микита Павлович.
Громадянина Марущака Микиту Павловича було застукано зненацька. Ніс в ніс, на порозі власного дому. Громадянин Марущак Микита, Павлович повертався з чергового нальоту на власну оселю, тримаючи в одній руці окраєць хліба з маслом, а в другійпузатий огірок.
Приємного апетиту! сказав Котя, який симпатизував людям з добрим апетитом.
Микита Павлович не відповів Коті: здається, він взагалі не помітив ні Коті, ні Женьки, а тільки дядька Захара. Зате дядько Захар почув:
А робити укола я не дам.
Що я вам казав? начебто зрадів дядько Захар.
І не треба, ошелешив Микиту Павловича Женька, не давай. Завтра або найпізніше післязавтра ти захворієш, хворітимеш, може, цілий рік, а твої товариші тим часом перейдуть до другого класу. Ходімо, дядьку Захаре, нам ніколи, а він все одно не дасть.
І Котька і дядько Захар тільки здивовано глянули на Женьку.
А от на Микиту Павловича Марущака Женьчина заява справила неабияке враження.
Болітиме? чи то запитав, чи то ствердив він.
Тобі не болітиме, вступив і собі у гру дядько Захар, ми тобі не робитимемо укола. Ти боягуз.