Яка тобі різницяяк? Ти ж все одно до пуття не знаєш цієї рослини. Подивись на малюнок і шукай таку.
О-о! радів Котя, подивившись на малюнок і прочитавши українську назву. Вона називається просто копитняк і справді на копито схожа. Я таку вмить знайду!
І він таки справді знаходив. Котя був терплячим і наполегливим, а Женька завжди забігав наперед, і через це багато дечого проходило повз його увагу.
Тільки вчора Котя не виконав Женьчиних розпоряджень. Женька доручив йому шукати гіперікум перфоратум, тобто звіробій звичайний, а Котя десь зник. Женька вже почав був турбуватись: чи не заблудився Котя, а виявилось, що Котя ходить-бродить собі по галявині, збираючи фрагорія веска, і кидає їх одну за одною в рот.
Хіба я тебе посилав по суниці? гримнув Женька, але тут-таки, забувши про звіробій, додав:
Ну й типчик ти, Котько, міг же й мене покликати!
Котя спочатку промовчав, а потім уїдливо сказав:
А я навіть не знав, що це суниці! У них мусить бути якась латинська назва. Потім, коли я здогадався, що це таки суниці, я не міг тебе покликати, бо не знав, чи ти мене зрозумієш. Ти ж тепер навіть з тіткою Оксаною латиною розмовляєш.
Якось Женька вирішив зробити сюрприз дядькові Захарові: назбирати лікарських рослин. У лісі він раз у раз покрикував на Котю:
Шукай ерітреа центраріум перс!
І Котя шукав золототисячник.
Тягни пульмонарія офіціналіс!
І Котя тяг медунку.
Додому вони приперли неймовірний сніп, де корінці, стебла, листя, квіти були в страшенному безладді, та ще й добряче пересипані землею. Котя, з усього було видно, рвав кожне зілля з коренем, сподіваючись, що дядько Захар сам дома розбереться в усьому цьому оберемкові.
Дядько Захар тільки головою похитав:
Ну й ну! Це ви, значить, збирали лікарські рослини. Любі мої хлопчики, я дуже радий, що у вас стільки ентузіазму, але не треба більше так робити. Я вам все розтолкую наступного разу, що збирати і як збирати. Ви у мене трав'яними професорами станете. А поки що Між іншим, з липи досить зібрати цвіт. А липу з корінням міг заготовляти хіба що ведмідь.
Коли б Котя був забобонним, він би подумав, що дядько Захар накликав на нього лихо своєю згадкою про ведмедя. Бо другого дня на Котю в лісі напав ведмідь. Ось як це було.
Дядько Захар дав хлопцям дуже важливе доручення. Він сказав їм:
Я зараз не маю часу, їду на хутір до хворого, піти з вами не можу. А ви пройдіться, прогуляйтеся, та заодно можете мені в пригоді стати. Пошукаєте на узліссі, де росте валер'яна
Женька кинувся перегортати книжку, аж сторінки залопотіли.
Валеріана офіціналіс? як колега у колеги, перепитав Женька.
Вона сама, тамуючи усмішку, відповів дядько Захар.
То ми вам її цілісінький сніп припремо! пообіцяв Котя, який теж ніколи ні, в чому не хотів поступатися Женьці.
От цього-то я найбільше боюся, замахав руками дядько Захар. Цього-то мені найменше треба. Не смійте навіть листочка зачепити! У валеріани використовують тільки корінці. І корінь цей викопують восени. Отож ви тільки знайдіть, де росте валеріана, і якось позначте, зробіть зарубки на деревах, чи що. Завтра чи іншим разом покажете мені ці місця, а я вже восени викопаю коріння. Ну, йдіть!
І вони пішли на узлісся. На узліссі Женька показав Коті у книжці, яка на вигляд валер'яна.
Домовились вони так:
Ти йди ліворуч, сказав Женька, а я піду праворуч. Коло того старого дуба, що на поляні, ми зійдемось. Шукати будемо по новій системі, щоб захопити більшу площу.
Женька пішов в один бік, Котяв другий. Отут і спіткало Котю лихо. Він не дуже далеко відійшов, розгорнув кущі ожини і тільки-но перестрибнув рівчак, як помітив за кущем щось велике, руде, волохате. «Ведмідь», встиг подумати Котя.
І ще він встиг згадати, що в таких випадках радять впасти на землю і прикинутися мертвим. Ведмідь мертвих не їсть, постоїть собі, понюхає та й піде, звідки прийшов
Ви, мої любі читачі, теж, безперечно, знаєте цю ведмежу повадку, і, лежачи де-небудь на канапі з пригодницькою книжкою, ви, напевне, вчинили б так, як радять досвідчені мисливці. Але не знаю, чи були б ви такі розсудливі, зустрівшись сам на сам з ведмедем у лісі. А от Котя одразу забув про цю пораду і повернувся, щоб кинутися навтьоки. Але послизнувся на березі струмка і впав. І заплющив од страху очі.
Ведмідь стояв над ним, переступав з ноги на ногу і дихав у потилицю. Сказати, що цієї миті Котина душа була в п'ятах, це значитьнічого не сказати.
А коли ведмідь шорстким язиком закотив Коті сорочку на спині, хлопець розплющив очі і побачив над собою теля.
І ще побачив неподалік од себе засмаглі, подряпані босі ноги.
Ой, не можу, ой, умру! Воно ж тебе всенького з'їсть! сказав дівчачий голос, і веселий регіт погнав луну лісом.
Перед Котею стояло босоноге дівчисько, класу, мабуть, з третього-четвертого. Губичорні від ожини, а очі чорні, як терен, чорні від природи. І ще носик у дівчинки був усіяний дрібненьким ластовиннячком. Ніби метелик пролетів і струсив їй на носик трішки пилку із своїх крилець. Синя спідничка, жовта кофтинка, і ще на шиї нанизані на нитку якісь ягідки замість намиста Ото і вся дівчинка.
Ти що тут робиш? сердито запитав Котя, підводячись і відчуваючи, як сором гаряче заливає йому вуха, щоки і навіть шию.
Бичка пасу. А ти?
Що роблю? удавано байдужим тоном перепитав Котя. Хіба не бачиш, що роблю? Лежу загораю.
А чому ж ти в сорочці загораєш?
Ну то й що? Ти думаєш, що ультрафіолетові промені не пробивають сорочку? Вони все пробивають.
А чому ж ти бичка не одігнав? Дивись, він тобі всю сорочку ззаду пожмакав.
Чому, чому Задрімав трохи, не чув, як підійшов твій бичок, ти як пасеш, то паси, а не розпускай по всьому лісі.
Я не розпускаю. Так швидко?
Що швидко?
Кажу, так швидко задрімав. Я ж бачила, як ти йшов. І раптом впав і
Захотів йтийшов, захотів задріматизадрімав.
А куди ж ти йшов? хитро примружила очі дівчинка, і Котя відчув, що він у неї в руках.
У своїх справах
А в яких?
Тьфу! І чого ти причепилася?
Я не причепилася. Я все люблю знати, от і питаю.
Є у мене один товариш, він теж любить все знати.
А як звуть твого товариша?
А тобі нащо?
А я знаю, ви приїхали у гості до Захара Антоновича, ти і ще один такий тонкий, мов жердина.
Сама ти жердина!
Дівчинка засміялася:
Яка ж я жердина? Мене звуть Ніна. Ти на мене не сердься. Я просто хотіла знати, куди ти йшов.
Валер'яну я шукав. Дядько Захар попросив, похмуро відповів Котя.
А навіщо вона?
Це такий корінь. З нього роблять ліки, щоб заспокоювати нерви.
Тут Ніна знову дзвінко зареготала і затанцювала на одній нозі:
А я знаю, а я знаю! Ти злякався мого бичка і кинувся шукати цю валер'яну, щоб заспокоїти свої нерви!
Що мав робити Котя? Набити це дівчисько, щоб воно не насміхалося?
Але навіть у своїй рідній школі Котя ніколи не бив таких малих, хіба що тільки у виняткових випадках смикав їх за коси. Котя встав, знизав плечима і пішов. Ніна пішла за ним. Котя знайшов під кущем великого гриба з коричневим капелюшком.
Навіщо тобі мухомор? поцікавилась Ніна.
Мухомори червоні,авторитетно заявив Котя.
І такі бувають, уточнила Ніна.
Знаю без тебе, сказав Котя і зафутболив гриба аж у далекі кущі.
Розділ дванадцятий, у якому дядько Захар розповідав про ліс
Тепер Женька і Котя вважали себе старожилами, сільськими жителями, «переможцями зелених хащів» і вирішили вони самі піти у ліс. Причому в такі нетрі, де ще жодного разу не бували.
Гарні галявинки, по яких вони звикли гуляти з дядьком Захаром, залишились десь осторонь.
Спочатку було весело. Здавалися вони самі собі такими хоробрими мандрівниками, і ніби джунглі кругом, і ніби йдуть вони тими джунглями, і нічогісінько їм не страшно
Не страшно було і потім. Не страшно, але боязко. Не страшно тому, що їм поки що нічого не загрожувало, а боязко, бо вони не знали, де вони.
Вони ще йшли трохи по інерції, йшли, а потім настав час і задуматись, куди ж вони, власне, йдуть? І от коли задумались, то їм стало не тільки боязко, але й голодно. Так, ніби й не снідали сьогодні вранці. Та що там сьогодні вранці! їм вже почало здаватися, що вони вчора ввечері навіть не вечеряли. А коли минула ще година, то Котя почав ставити під сумнів і позавчорашній обід. Неприємно було те, що обидва тепер не знали, як вибратися з лісу.