Але кіт схопив у зуби інше кружальце, не те, що лежало ближче до нього. Проковтнути ковбасу, йому, правда, не пощастило, бо Женька ляснув його тріскою по зубах. Кіт випустив ковбасу і сердито зіщулився.
Він мусить взяти те кружальце, яке я йому пропоную, і пересунути його лапою на певне місце, пояснив Женька і шморгнув носом.
А як не візьме? поцікавився Котя, тим часом розв'язуючи вузлика і дістаючи пиріжки.
По зубах заробить.
Так він же втече!
Не втече, я ж тобі кажу, що він ненажера. Ось дивись, і Женька знову по діагоналі підсунув до кота кружальце ковбаси.
Цього разу кіт зрозумів, чого від нього хочуть, але зрозумів тільки наполовину. Він підхопив кігтем саме те кружальце, що хотів Женька, але замість того, щоб сунути його по діагоналі, потяг його до рота. І тут-таки тріска ляснула його по лапі.
Може, він на пиріжка клюне? запитав Котя, простягаючи Женьці пиріжок.
Не лізь ти з своїми пиріжками. У нього умовний рефлекс на ковбасу вироблено, а не на пиріжки. Ти можеш усе зіпсувати.
Котя ображено відкусив половину пиріжка. Експеримент тим часом тривав. Котя все більше і більше дивувався. По-перше, він дивувався, звідки у Женьки стільки терпіння, по-другечому кіт не тікає? Адже на голодного цей кіт аж ніяк не був схожий «Мабуть, страшенно ледачий», подумав Котя, беручи механічно другий пиріжок.
Слухай, Женю, запитав він, а чого ти від нього добиваєшся?
Як то чого? звів свої здивовані очі Женька. Коли він піде так, як я йому кажу, то через два ходи він з'їсть мою «дамку». Я йому дозволю її з'їсти, умовний рефлекс треба підкріплювати.
І Женька показав на «дамку»кружальце ковбаси, тільки вдвічі товще.
Йому ж вигідніше з'їсти «дамку».
Я думаю, беручи третій пиріжок, сказав Котя, вигідніше все ж таки з'їсти ті три шашки, що до нього ближче лежать.
А це навіщо? підняв Женька тріску.
То ти його в цирк готуєш? спитав Котя, намацуючи четвертий пиріжок.
Ні-і,зморщив носа Женька, в цирк йому вже пізно. Його треба було вчити змалечку, а це вже старий кіт.
Тоді навіщо ти з ним морочишся?
Женька не відповів, він знову зосередився, і Котя змушений був жувати мовчки. Кіт ніяк не міг второпати, чого від нього хоче Женька, і Котя трохи занудьгував. Тоді він почав мріяти вголос:
А показувати в цирку кота, що вміє грати в шашки, теж здорово. Уявляєш собі, одного дня прокидається наше місто, а кругом афіші, афіші, афіші, а на тих афішах твій портрет і напис: «Весь вечір на манежі Ежен Жменьо з групою дресированих котів!»
Що ти мелеш! І чому Ежен Жменьо?
В цирку так заведено. У паспорті ти можеш бути Євген Жменька, а на афіші обов'язково Ежен Жменьо. Щоб цікавіше було.
І ніхто так не пише: «Весь вечір на манежі!»
Ще й як пишуть! Сам читав!
Це ти читав про клоунів, а про дресирувальників так ніхто не пише. Як це я можу бути з ним весь вечір на манежі? Та він же ж пуд ковбаси з'їсть за вечір. І не для цирку я його готую.
А для чого ж ти його готуєш?
Для науки. Розумієш, Котько, я десь читав, що звичайний, з середніми розумовими здібностями кіт
У кота є розум?
Більше, ніж у тебе. Не перебивай. Звичайний, з середніми розумовими здібностями кіт може запам'ятати і відрізняти до ста п'ятдесяти слів.
Людських?
Ні, котячих. Звичайно, людських. Ну, от Ти мене слухаєш чи ти жуєш? Що ти жуєш?
Я? закашлявся і мало не вдавився Котя. Бачиш, я тобі пиріжки приніс, а ти сказав Котині щоки густо почервоніли, ти сказав, щоб я умовний рефлекс не порушував. Ну, я й якось теє
Теє! Умовний рефлекс у мене чи в кота? Я про кота говорив. Залишилося там що-небудь?
Пиріжків більш немає, але ось бери яблука, бери варення.
І, щоб якось виправдатись перед Женькою, Котя запобігливо сказав:
Ти обіцяв розповісти про біоніку
Про біоніку? Ага, єсть така наука. От коли ми беремо мозок.
Котячий?
Чому котячий? Взагалі. А варення в тебе дуже смачне.
На тому розмова про біоніку закінчилася. Кіт хапливо підбирав ковбасу, не забуваючи про «дамку».
Розділ сьомий, де Анатолій справляє пилососа, а Женька збирається полювати на ведмедів
Ви не турбуйтеся, Ольго Яківно, говорив Анатолій, знімаючи свого білосніжного кітеля і залишаючись тільки в смугастому тільнику, зараз все буде в ажурі. Техніка не складна.
Я знаю, що ви, Толику, все вмієте, але навіщо вам ця робота? підхвалювала Женьчина мама Анатолія.
Ліда в білому платті стояла поруч і кидала на Женьку нищівні погляди. Вони з Анатолієм тільки-но збиралися піти погуляти вздовж набережної, і от, на тобі, ця халепа.
Ольга Яківна намагалася взагалі Женьки не помічати і говорила про нього так, ніби його не було в кімнаті.
Ну, от скажіть, Толику, як воно отаке вродиться і що з нього виросте?
Нічого страшного, статечно відповів Анатолій, вік у нього такий переломний, все ламає. Переросте, всі ми були дітьми.
Женьку аж пересмикнуло. Коли б він міг, то викинув би Анатолія у вікно. Подумаєш, дорослий! Женька ще добре пам'ятає, як Анатолій ходив до школи. Правда, тоді Женька ходив у дитсадок. Але ж все одно Анатолій поводиться не як мужчина. І у Женьки від образи аж сльози забриніли на очах.
Подумаєш, я сам його можу полагодити. Нема чого вам бруднити руки, буркнув він.
Ти вже краще помовч, скипіла Ліда.
Ти вже лоба собі полагодив, додала мама.?Анатолій взагалі нічого не сказав. Насвистуючи «Чорнеє море моє», він орудував ключем. І це найбільше ображало Женьку. Отже, Анатолій і справді вважає його за дитину, з якою не варто вступати у розмову.
І тут до кімнати увійшов тато. В руках він тримав якогось листа. Тато привітався і сказав:
Що це у вас за демонтаж побутової техніки?
Та от поточний ремонт роблю, сказав Анатолій. Тільки, Вікторе Антоновичу, ви помиляєтесь, коли думаєте, що це побутова техніка. Євген Вікторович пробував довести, що це сільськогосподарська техніка.
Знову Женька, похитав головою тато, за ним скрізь золоті верби ростуть.
Женька зітхнув і почервонів. На думці у нього було зовсім зле. Він не сподівався, що тато прийде так рано. Женька не стільки боявся, скільки соромився тата. Тато за все життя ніколи пальцем не зачепив Женьку (чого не можна було сказати про маму), ба, тато навіть ніколи не сварився! Але він вмів так сказати кілька слів, що потім Женька не знав, куди подітися від сорому. Краще б уже бурчала Ліда, краще б уже лаялась мама (хай би й рушником перетягла через плечі), але хай би про Женьчині «художества» не знав тато. Мама могла йому і не сказати. Могла забути. За день стільки різних гріхів набиралось у Женьки, що мама була неспроможна всі запам'ятати. Правда, цей гріх був особливий, і мама навряд чи його б забула. Але хай би тато краще прийшов з роботи трохи пізніше, а не тепер, у розпалі Женьчиної ганьби.
Розумієш, Вікторе, почала розповідати мама, Лідочка (в присутності Анатолія мама завжди називала Лідку Лідочкою) взяла на прокатному пункті пилосос, хотіла в квартирі прибрати, а цей цей
Мама не знайшла потрібного слова і тільки махнула рукою.
Він що, пилососом хотів викачати Чорне море, щоб зібрати на дні рибу? цілком серйозно поцікавився тато, а Женька ще нижче пригнув голову.
Ні,засміявся Анатолій, Чорне море він викачає іншим разом за допомогою велосипедного насоса. Цього разу Євген Вікторович вирішили допомогти сільському господарству. Черговий експеримент проходив під прапором винищення се-ге шкідників.
«Чому се-ге? подумав Женька і тут-таки зрозумів:Се-ге, цебто сільськогосподарських».
Ото-то, підхопила мама, не встигла Лідочка відвернутися, як цей цей (знову не знаходилось відповідного слова) доточив шнура, виволік пилососа в садок і почав втягувати ним усе, що під руку трапить.
Тут саме Анатолій розгвинтив пилососа і з його корпусу почав витрушувати все, що трапило Женьці під руку: іржаві цвяхи, камінці, скельця, черепочки, ґудзики, сухе листя, сучки, але найбільше було землі, яка, звичайно, перетворилася на пил. Серед цього мотлоху повзало кілька садових кузочок і гусеней.