Ну що ж, тебе вислухають, негіднику. Вислухають...
Голос судді скреготнув, як терпуг. Йому стало важко говорити, і на якусь мить його скорчило. Тендітною мертвотно-блідою рукою, на якій блакитними лініями позначалися вени, він дістав хусточку та приклав її до губів, а потім до лоба. Дивлячись на суддю очима спеціаліста, Пітер Блад зрозумів, що того зараз корчить приступ руйнівної хвороби.
Вас вислухають,вів далі суддя.Але який може бути захист після зізнання?
Розсудіть самі, ваша честь.
Власне, для цього я тут і сиджу.
І ви також розсудіть, панове,Блад перевів погляд із судді на присяжних. Вони нерішуче засовалися під сміливим поглядом його блакитних очей. Напередодні суду лорд Джефрейс звернувся до них із такою промовою, яка вибила з них рештки мужності. Навіть якби вони самі були вязнями, обвинувачуваними в зраді, то й тоді він не міг би поводитися з ними крутіше.
Пітер Блад сміливо виступив, тримаючись прямо і впевнено. Він щойно поголився, і його парик, хоч і без завивки, був охайно зачесаний.
Капітан Гобарт справді знайшов мене в садибі Оґлторп у понеділок вранці після Седжмурської битви,почав Блад.Але він не сказав, що я там робив.
Тут суддя перервав його знову:
Ну а що ж ти міг робити в товаристві бунтівників, двоє з якихлорд Ґілдой і Піттуже визнали свою провину?
Саме це я прошу дозволити мені розповісти вам.
Будь ласка, розкажи, але, заради Бога, якнайкоротше, бо коли б мені довелося вислухувати всіх собак-зрадників, то я просидів би тут до весни.
Я був там, ваша честь, як лікар, щоб допомогти пораненому лордові Ґілдою.
Що таке? Ти хочеш сказати нам, що ти лікар?
Я закінчив Трініті-коледж у Дубліні.
Боже праведний!вигукнув лорд Джефрейс різким голосом, звертаючись до присяжних.Який мерзотник! Ви ж чули, як свідок сказав, що кілька років тому він зустрічав його в Танжері як офіцера французької армії. Ви чули також, як підсудний визнав, що свідок говорив правду.
Я й зараз не заперечую, що він говорив правду. Але правда й те, що я скажу вам. Кілька років я був солдатом, але ще до цього я був лікарем, і від січня цього року знову став ним, влаштувавшись на життя у Бріджвотері; це може підтвердити сотня свідків.
Немає ніякої потреби гаяти на це час! Я винесу вирок на підставі твоїх власних слів, мерзотнику. Я ще раз запитую тебе: як сталося, що той, хто видає себе за лікаря, який мирно займається практикою в Бріджвотері, опинився в армії Монмута?
Я ніколи не був у тій армії. Жоден свідок не говорив такого і, насмілюсь заявити, не скаже. Мене ніколи не цікавило те повстання, і я вважаю цю авантюру цілковитим безглуздям. Насмілюсь запитати вашу честь,тут ірландський акцент Блада помітно посилився,що міг робити я, католик, в армії протестантів?
Католик?Суддя якусь мить похмуро розглядав Пітера Блада.Ти скоріше лицемірний ханжа-протестант. Скажу тобі, чоловіче, що я відчуваю пресвітеріанський запах за сорок миль.
Тоді наважусь поцікавитись, чому ж ви, ваша честь, своїм надзвичайним нюхом не чуєте католика за чотири кроки?
По галереях легкою хвилею прокотився сміх, але лютого погляду судді й окрику судового пристава було досить, щоб він негайно урвався.
Трохи нахилившись уперед, лорд Джефрейс підніс тендітну білу руку, пальці якої все ще стискали носову хусточку, і погрозливо мовив, постукуючи пальцем по столі в такт словам:
Не час тепер розглядати твою релігійну приналежність, чоловіче. Але закарбуй собі на носі те, що я зараз тобі скажу: немає такої релігії, яка б дозволяла брехати, прикриваючись нею. У тебе, як і в кожного, є безсмертна душа, і ніщо у світі з нею не зрівняється. Не забувай, що всесильний Господь Бог, перед чиїм судом і ти, і всі ми станемо в нашу останню годину, покарає тебе за найменшу брехню і кине у вічний вогонь, у безодню, де палає сірка, якщо ти хоч трохи ухилишся від правди. Бога не обдуриш! Тому я закликаю тебе говорити правду: як сталося, що тебе схопили разом із бунтівниками?
Якусь мить Пітер Блад дивився на суддю здивовано й збентежено. Яка неймовірно жахлива людина цей суддя! Нарешті він опанував себе і відповів:
Того ранку мене покликали до пораненого лорда Ґілдоя, і я вважав, що за обовязком, накладеним на мене професією, я мушу надати йому допомогу.
Ти вважав?
Вигляд судді був страшний: на зблідлому обличчі його губи червоніли, як кров, якої він так жадав. Злісно посміхнувшись, він упявся поглядом у Блада, але схаменувся, зітхнув і, знову набравши лагідного та скорботного вигляду, сказав:
Як ти безжалісно марнуєш наш час! Але я наберусь терпіння. Добре. Хто покликав тебе?
Пітт. Він може підтвердити.
О, звісно, Пітт може підтвердити. Зрадник, який уже визнав свою провину. І це твій свідок?
Бейнс також може засвідчити мої слова.
Бідолаха Бейнс має ще відповісти за себе, і не сумніваюся, що на тебе в нього забракне часу, бо він намагатиметься врятувати від зашморгу свою власну шию. Так, так! І це всі твої свідки?
Ні, ваша честь. Можна викликати з Бріджвотера ще й інших, які бачили, як я виїхав того ранку з Піттом на крупі його коня.
Джефрейс посміхнувся.
У цьому немає потреби. Я не збираюся витрачати так багато часу на тебе. Скажи лише одне: коли Пітт, якщо вірити тобі, приїхав по тебе, ти ж знав, що він прихильник Монмута, як він це сам зараз визнав?
Знав, ваша честь.
Знав! Ага!Верховний суддя подивився на присяжних засідателів, які знітилися від страху, і коротко, вїдливо засміявся.І все ж, не зважаючи на це, ти поїхав із ним?
Я вважав своїм священним обовязком надати допомогу пораненому.
Священним обовязком, кажеш?І в очах судді знову спалахнула лють.Боже милостивий! Як тільки ми живемо серед таких гадів? Твій священний обовязок, негіднику,служити Богу і королю. Але не будемо марнувати слова. Пітт сказав тобі, кому саме ти мав надати допомогу?
Так, лордові Ґілдою.
І ти знав, що лорд Ґілдой був поранений у бою, знав, на чиєму боці він бився?
Знав.
І все ж, вважаючи себе лояльним підданим короля, у чому ти хочеш нас запевнити, ти поїхав до пораненого?
На мить Пітер Блад втратив терпіння.
Моя справалікувати рани, а не вивчати політичні погляди пораненого,сказав він різко.
Схвальний гомін прокотився галереями й навіть серед присяжних засідателів. Але це ще більше розлютило верховного суддю.
Господи Ісусе! Чи бачив світ ще коли-небудь такого безсоромного негідника, як оцей?Із білим мов крейда обличчям суддя повернувся до членів суду.Я сподіваюся, панове присяжні, що ви звернете увагу на поведінку цього підлого зрадника. Не можна не помітити заклятості людей такого типу, як він. Він сам, своїми власними устами, визнав провину, якої досить, щоб повісити його десять разів... Але це ще не все. Говори, мерзотнику: з якою метою ти морочив голову капітанові Гобарту брехнею про високий сан зрадника Пітта?
Щоб урятувати його від повішення без суду, яке йому загрожувало.
А яке тобі діло до того, чи повісять цього негідника, чи ні?
Справедливістьсправа кожного вірнопідданого, бо несправедливість, вчинена людиною, яка перебуває на королівській службі, якоюсь мірою безчестить самого короля.
Це був тонкий і гострий випад на адресу присяжних; він розкривав гнучкість і гостроту розуму Блада і міру його самовладання, що особливо посилювались у хвилини великої небезпеки. На будь-який інший склад суду його слова справили б те враження, на яке він і сподівався. Можливо, вони вплинули б навіть на цих слабкодухих овечок. Але тут знову втрутився Джефрейс.
Він став дихати важко й шумно, потім рвучко підвівся.
Володарю небесний!закричав Джефрейс.Чи доводилось вам бачити такого безсоромного мерзотника? Але щодо тебе все вирішено. Я бачу тебе, падлюко, вже з мотузкою на шиї.
Закінчивши цю зловтішну тираду, суддя знову впав у крісло й заспокоївся. Судова комедія добігла кінця. На блідому обличчі судді не виявлялося жодної ознаки душевного хвилювання. Його знову охопила тиха меланхолія. Коли ж за хвилину він заговорив, голос його був лагідним, майже ніжним, але кожне слово чітко лунало в принишклому залі.
Не в моїй вдачі кривдити когось, а тим більше втішатися чиєюсь загибеллю. Тільки з жалю до тебе я вдався до цих слів, бо хотів, щоб ти подбав про свою безсмертну душу, а не віддавав її на поталу, вперто чіпляючись за брехню й викрутаси. Але я бачу, що всі мої зусилля, все моє співчуття і милосердя марні, тому мені більше нема про що з тобою говорити.І, повернувши до присяжних засідателів своє сумне вродливе обличчя, він додав:Панове! Як представник закону, я зобовязаний нагадати вам, що той, хто хоч і не брав безпосередньої участі в повстанні проти короля, але свідомо приймає бунтівника, дає притулок або лікує його, є таким самим зрадником, як і той, хто виступив зі зброєю в руках. Моя присяга і власне сумління зобовязують мене розяснити вам суть закону, а ваші присяги і ваше сумління зобовязують вас ухвалити справедливий вирок.
Після цього суддя почав промову, в якій намагався довести, що Бейнс і Блад обидва винні в зраді: першийтому, що переховував зрадників, другийнадавав зрадникові медичну допомогу. Він пересипав свою промову улесливими посиланнями на свого законного государя й повелителя, якого Бог поставив над усіма, і лайкою на адресу протестантів і Монмута, про якого він мав сміливість твердити, що найбідніший законнонароджений підданий королівства має більше прав на престол, ніж цей байстрюк-герцог.
Господи! Яке гаддя завелося в нашому суспільстві!шалено вигукнув суддя і впав у крісло, знесилений таким енергійним виступом. Якусь мить він сидів нерухомо, приклавши хусточку до рота, потім знову якось неспокійно засовався в кріслі, і знову його обличчя спотворив біль. Він ледве зміг кивнути членам суду, щоб ті вийшли для ухвалення вироку.
Пітер Блад слухав нестримну блюзнірську і майже нецензурну промову Джефрейса з байдужістю, яка пізніше, коли він згадував про все це, дивувала його самого. Він був так вражений поведінкою цієї людини, протиріччям між його духом і тілом, методами залякування та примусу стосовно присяжних засідателів, що майже забув про небезпеку, яка загрожувала його власному життю.
Присяжні засідателі незабаром повернулися. Усі троє підсудних були визнані винними.
Пітер Блад обвів поглядом зал суду, задрапірований червоною матерією. На якусь мить море облич захиталося й розпливлося перед його очима. Потім він знову опанував себе і почув, як його запитували: що він може заперечити смертному вироку після того, як його визнали винним у державній зраді.
Він засміявся, і його сміх моторошно пролунав серед мертвої тиші суду. Вся ця комедія була таким безглуздям, таким знущанням над справедливістю! І все це витівав той блазень у яскраво-червоній мантії, що сам був посміховиськом, слухняним знаряддям злобного і мстивого короля. Але навіть і на цього блазня вплинув сміх Блада.
Ти ще смієшсяіз зашморгом на шиї смієшся просто на порозі вічності!
І тут Блад використав нагоду, щоб помститися:
Присягаюся честю, у мене більше підстав для цього, ніжу вас. І ось що я скажу вам, перш ніж буде затверджений мій вирок. Ви бачите мененевинну людину, чий єдиний злочин полягає в милосерді,із зашморгом на шиї. Ви юрист і говорите зі знанням справи про те, що чекає на мене. Я ж, як лікар, можу сказати, теж зі знанням справи, що уготовано вам, ваша честь. І запевняю, що навіть зараз я не помінявся б із вами місцем, не поміняв би зашморг, який ви накидаєте мені на шию, на той камінь, який ви носите в собі. Смерть, на яку ви засуджуєте мене,легкий жарт порівняно зі смертю, на яку приречена ваша честь Усевишнім суддею, імям якого ви так часто прикриваєтесь.
Верховний суддя сидів нерухомо, неприродно виструнчившись, обличчя його сполотніло, губи скривилися. На кілька секунд після того, як Пітер Блад скінчив говорити, зал суду, немов паралізований, принишк, запала абсолютна тиша. Ті, хто знав Джефрейса, вважали це затишшям перед бурею і готувалися до вибуху. Але вибуху не дочекались.
Поволі, ледве помітно, на зблідлому обличчі судді знову заграв румянець. Джефрейс немов виходив зі стану заціпеніння. Ось його постать у яскраво-червоній мантії подалася вперед, і він заговорив. Приголомшеним голосом і стисло, набагато коротше, ніж звичайно в таких випадках, абсолютно механічно, як людина, думки якої зайняті чимсь іншим, він виголосив смертний вирок, жодним словом не згадавши про те, що сказав Пітер Блад. Прочитавши вирок, Джефрейс знесилено сповз у крісло. Очі його напівзаплющилися, а чоло вкрилося краплинами поту.
Увязнених вивели.
Полліксфензапеклий віг у душі, попри посаду прокурора,прошепотів на вухо своєму колезіадвокатові (хоча той шепіт був почутий одним із присяжних засідателів):
Богом присягаюся, той смаглявий негідник добре налякав верховного суддю. Шкода, що його мають повісити. Людина, здатна залякати Джефрейса, забрела б далеко.
Розділ IV. Людина як товар
Містер Полліксфен водночас і помилявся, і не помилявсяявище набагато частіше, ніж це зазвичай трапляється.
Він мав рацію, висловивши думку, що людина з характером Блада, людина, здатна своєю витримкою і своїми словами злякати страшного Джефрейса, пішла б у житті далеко. І водночас він помилявсяхоч це йому і не ставиться у провинуу своєму припущенні, ніби Пітера Блада мають повісити.
Уже сказано, що, хай би яке велике лихо спіткало Блада в результаті його поїздки в Оґлторп, він іще мавхоч і сам того не знавдякувати долі, по-перше, за те, що його таки судили, і, по-друге, за те, що суд відбувся девятнадцятого вересня. До вісімнадцятого вересня вироки, ухвалені судом, виконували негайно. Але саме вранці девятнадцятого вересня до Тонтона прибув курєр від лорда Сандерленда, державного секретаря, з листом на імя лорда Джефрейса, в якому повідомлялося, що його величність король милостиво звелів відправити тисячу сто бунтівників у свої південні колонії на Ямайці, Барбадосі й на Підвітряних островах.
Не слід вважати, що цей наказ диктувався якимось почуттям гуманності. Лорд Черчилль, один із сановників Якова II, мав рацію, коли сказав, що серце короля таке ж чутливе, як і камінь. Просто король зрозумів, що масовими стратами нерозумно марнується цінний товар. І це тоді, коли на плантаціях бракувало робочих рук і здорового, витривалого чоловіка можна було продати за 1015 фунтів стерлінгів. Багато сановників при дворі короля тією чи іншою мірою мали підстави розраховувати на щедрість його величності, а бунтівники саме й були тим дешевим і надійним матеріалом, яким можна було задовольнити ці претензії. Для цього слід було тільки відібрати певну кількість засуджених і віддати їх придворним у їхнє цілковите розпорядження.