3. Вам для Соловецької тюрми затверджено для репресування 1200 осіб».
19 серпня 1937 р. ця директива надійшла у Ленінград, і Л. Заковський передав її для виконання своєму заступникові В. Гаріну. У серпні і вересні керівництво і оперчекістська частина Соловецької тюрми підготували і передали в Ленінград 1116 довідок і тюремних справ на вязнів, які підлягали розстрілу. Потім були складені «розстрільні» протоколи.
16 жовтня 1937 р. Л. Заковський надіслав заступникові начальника адміністративно-господарського управління УНКВД Ленінградської області капітану держбезпеки Михайлу Матвєєву розпорядження: «Предлагается осужденных Особой Тройкой УНКВД ЛО согласно прилагаемых к сему копий протоколов Тройки за 81, 82, 83, 84 и 85 от 9, 10 и 14 октября с/гВСЕГО в количестве 1116 человек РАССТРЕЛЯТЬ. Для этой цели Вам надлежит немедленно выехать в г. Кемь и связавшись с Начальником Соловецкой тюрьмы ГУГБ Ст. майором Госбезопасности т. Апетер, которому одновременно с этим даются указания о выдаче осужденных, привести приговора в исполнение согласно данных Вам лично указаний.
Исполнение донесите, представив по возвращении акты».
Соловецьких вязнів етапували морем до Кемі, звідти залізницею їх перевезли до Медвежєгорська в Карелії, де розмістили у слідчому ізоляторі НКВД. Саме тут 27 жовтня 1937 р. Матвеєв прийняв від Раєвського першу партію вязнів (207 осіб відповідно до протоколу 81). Звідси вязнів вивезли в урочище Сандармох, де того самого дня і розстріляли. Для катів це стало несподіваним уроком: вязні намагалися втекти і нападали на конвой. Тоді підсилили засоби безпеки. Решту увязнених, яких розстрілювали з 1 по 4 листопада, спочатку роздягали до нижньої білизни, звязували руки і ноги, затикали кляпом рота, а потім штабелями складували на вантажну машину й вивозили на місце розстрілу.
Матвеєв особисто (іноді за допомогою помічника коменданта УНКВД Ленінградської області молодшого лейтенанта держбезпеки Г. Алафера) в урочищі Сандармох щодня розстрілював від 180 до 265 вязнів. Розстрілював, як сказано в одному з документів, «быстро, точно и толково».
Після проведених екзекуцій М. Матвеєв був нагороджений («за успешную борьбу с контрреволюцией») цінним подарунком і орденом Червоної зірки. А невдовзі його заарештували за те, що він виконав незаконний, як зясувалось, наказ Л. Заковського і за знущання над соловецькими вязнями. 30 травня 1939 р. Матвеєва було засуджено Військовим трибуналом військ НКВД до 10 років позбавлення волі. Однак сидіти йому довелось недовго: почалась війна, і його у 1941 році звільнили, відновили у званні і в партії. Він повернувся в Управління НКВД Ленінградської області, під час війни був заступником начальника внутрішньої тюрми, став кавалером ордена Леніна. Він пережив війну, у 1949 році звільнився «за станом здоровя» і помер аж у 1971-му.
Ще 509 соловецьких вязнів, засуджених особливою трійкою Управління НКВД по Ленінградській області, були знищені в грудні 1937-го і в січні 1938 р. Вказівка Заковського Апетеру підготувати цих вязнів для передачі начальнику конвою датована 28 листопада 1937 р. За наявною версією, цих вязнів, серед яких також було чимало відомих українців, розстріляли на пустищі Койранкангас під Токсово.
Акти про виконання вироків цього разу підписані приятелем Матвеєва комендантом УНКВД Ленінградської області О. Полікарповим. Його доля склалася інакше: після арешту Матвеєва він зрозумів, що на нього чекає така сама доля, написав передсмертного листа і 14 березня 1939 р. застрелився.
І нарешті, останню групу соловчан-вязнів за протоколом 303 від 14 лютого 1938 р. розстріляли просто на Соловках. Підписав документи про розстріл майор держбезпеки Микола Антонов (Грицюк). А 23 жовтня 1938 р. він був заарештований і 22 лютого 1939 р. розстріляний.
Отже, всього було розстріляно 1627 увязнених. В тому числі:
1. За троцькістську діяльність 780.
2. За шпигунство 123.
3. За терористичну діяльність 106.
4. За нац. к/р діяльність 205.
5. За повстанську діяльність 147.
6. За фашистську діяльність 44.
7. За шкідництво 43.
8. За бандитизм (карний) 179.
«У підсумку, те, що відбувалося в урочищі Сандармох, як висловилася Оксана Забужко, це геноцид еліти. Сандармох є символом кінця української інтелектуальної еліти як окремого історичного феномена. І з того часу вона все ніяк не може відродитися».
Ю. Винничук