Соловецька каторга
1
Лист селянина з Київщини(Рік народження 1888)Жив собі я у селі, господарював, мав собі чималу сімю, 7 душ, і усього мав 3,5 десятини землі; було мені дуже тяжко виховувать дітей, ну усе-таки, живши при сімї, веселився, бо любив її.
Тільки було дуже важко жити мені через Большовицьку Владу, що вона так ізнущалася із українського селянства, забирала, обдирала, арештовувала; ну не давала селянству нічого: ні мануфактури на одяг, ні шкір на обув, ні інвентарю на обробіток землі. І дуже було важко дивиться на цю справу; навіть і дітям зшитків не було і книжок на освіту. У селян все забирали і руйнували, а заробітків не давали. І це так було і мені і взагалі усім громадянам на Україні.
Знаю, як сегодні, що це було проти 10 ІV 1929 року. Гарненько наробившись, я і усі діти і жінка посходилися увечері до хати, посідали собі, повечеряли, посовітувалися про завтрішній день, як у мене велося, а й не знали, що наді мною думає Большовицьке ОГПУ. Полягали собі спати, коли слухаю, аж собака гавка. Ідуть. Я думав, що хто із наших громадян. Коли ні. Відчиняю двері, коли уходить у хату із револьверами три чоловіки незнакомі і кажуть: «Можна вас обшукати?» Я кажу: «Будьте ласкаві». Перекидали мені усі речі, не знайшли нічого, а потім кажуть: «Убирайся, ходім з нами». І я пішов. Коли розібрав, аж то ОГПУ. Приводять нас у сільраду, коли там іще єсть наші громадяне. Я питаю: «За що?» Кажуть: «Не знаємо». Коли іще приводять, і назбирали нас одинадцять чоловік. Діждали ми ранку. Ведуть одправлять нас у Росію. І садовлять нас між тих, що той жінку порубав, той брата зарубав, той сусіда убив і всиротив сім душ. Стало нам страшно, що змістили нас умісті з ними. І так, що нема нам ні сісти ні лягти і не допускають до нас нашої родини, навіть не допускають, щоб і їсти два рази у день принесли.
Сидимо ми день, сидимо два, зробили нам допит, а у камеру набили так, що нема де лягти і нема чим дихать. Просиділи ми так 10 день. На одинадцятий день приїжджає із ГПУ 22 чоловік і забирають нас у м. Київ у Бупр, Лукяновка 2. Приводять нас і заганяють у пересильну кімнату, аж там уже є чоловік 150. Нігде не тільки сісти, ну й стати. Ми там побули до 7 годин вечора. Це було 19 IV 29 року. Із відціля нас переводять у карантин, в 9 камеру. Загнали нас туди 85 чоловік. Там ми пробули 2 дні і зробили там нам медичний огляд. У 9 камері попали ми між таких, що забрали у нас усі речи і їжу. Остались ми без нічого. На третій день нас відокремили від їх, і ми вже думали, що буде ліпше. Коли загонять нас у одиночку, може хто був у ній, то зна. Площі 20 квадрат. аршин, а нас туди посадили 20 громадян. Ввійшли ми, поставали і не знаємо, що і робити. Може стояли так 3 години; не могли один до другого балакати. А потім стали совітуваться, як ми тут отаборимося. Стали міркувать. Обміркувались, що, як не полягаємо, так двом місця нема. То ми вирішили двом на нас прямо лягати, та не можна було так спати. Так ми: два не спить, а потім два устає, а ті лягають. І так чергувалися два тижні, аж поки нас перевели на Слідствений Корпус. (Так називається у нас у Києві колишня жіноча тюрма). Ну ми думали, що там нам получша, аж ні.
Пригонять нас на 3 корітар у 3 камеру, може її хто зна. Де було при царі Миколі 16 чоловік у камері, так нас загнали туди 72 чоловіки. І так я сидів там 5 місяців.
Коли я видержав карантін і посадили мене у слідствену камеру, тоді визиває мене слідчий. Ізробив мені допит, виставив мені статьї і надсилає мій протокол до Харківської Наради і не тільки мій, ну усіх тих політичних, котрим ізробили допит. Ждемо аж до 24 IV, не чуть нам нічого. Коли приходять уночі, в одинадцять годин вечора, і забирають 17 чоловік. Ми не знали, де їх діли, аж поки їхні дружини не узнали, що їх розстріляли. А другий вечір, 13 чоловік. І так ми думали, всіх розстріляють. А після того так: 2 чол., 3 чол., 5 чол. і пошти кожної ночи. І так я сидів на смертному корітарі аж до 24 VII 29 р.
І тоді, коли винесла Нарада Харківська смертні вироки, то почали і висильні виносити. Так зразу по 10 років Сол. Конц. Лаг., а потім по 5 С. К. Л., а нарешті по 3 роки. І мені винесли 3 роки Соловецьких Конц. Лаг. адміністративним порядком. І це, що я написав, розстріли і по 10 років, і по 5 і по 3 роки, це все адміністративно. Усе, і розстрілювалося і висилалося. Тут по суду нема ничого!
Коли мені винесли 3 роки Сол. К. Л. висилки, відбирають нас таких, як я, 104 чоловіки і направляють нас на Москву. Поперед мене, кождого тижня, 2 рази на тиждень, такі партії відправлялись на Москву. А що по суду, дак одправляли кождого тижня по 1000 громадян, бо це був Київський Пересильний пункт. Перший був у Харкові, а другий у Києві.