Чорта Яремко вимастив грязюкою і дьогтем, очі прокляті випалив, всього поколов та подряпав. Якщо Яремко кує то він вже так старається, щоби до чорта спиною конче спиною обернутися; таким ото робом він і місить залізо. А якщо Яремко і гляне, бувало, на чорта то тільки, щоб плюнути на чортову пику.
Чорт розізлився. Він твердо постановив відімстити ковалю жорстоко, по-чортівськи Та скільки лихий до Яремка не підкрадався: і гроші мішками обіцяв, і худобу, і панство, і всі послуги; але твердий коваль непідкупний, і чорт до коваля неприступний.
Та от мій коваль переніс ще й до хати поганий портрет і прибив догори ногами, над дверима. Обернеться до дверей нечистому дулю чи плюне. Ще дужче злий дух розізлився! Шукає він способу, як нашкодити Яремкові І знайшов
У кузні зявився новий робітник циган, і робітник на славу! Що за робота пішла у Яремка: скора, красива і надійна! І десять робітників не зможуть змагатися з циганом. Яремко тільки дивиться та гроші рахує. З інших сіл приїжджають з роботою: уже й кузні дві, не одна і народом набиті
Добре. Приїхав якось до Яремка з роботою кульгавий отаман: праця зроблена, гроші заплачені. Але робітник-циган запропонував отаману скувати йому кульгаву ногу: той, відкинувши милицю, погодився. Циган розпік до червоного кульгаву ногу, вийняв, ударив молотком, хлюпнув водою, посипав піском Тільки вийшов отаман із рук коваля та навприсядки!..
Добре, слухайте ж. З тії пори до коваля приносили не брухт і залізо, а хвороби, болячки та каліцтва. Коваль мій всюди встигає, кує їх та лікує, та грошики бере і з ліком і без ліку. Циган перековував уже й дідів та бабусь на парубків та молодиць; кував негарних на красунь, а калік на красенів.
Якось циган відлучився; а дідич Яремків, підтоптаний дідуган, приходить до Яремка з наказом перекувати його на парубка. Недовго думав коваль: завязав пана у мішок та, підклавши вугілля, кинув у горнило, а сам узявся міхи роздувати. Відчайдушний крик і стогін панський незабаром затихли. Вийняв Яремко з вогню обгорілі кості: на друзки їх молотком розбиває ото й усе, що зосталося, що було його паном!..
Вжахнувся бідний коваль! Циган пропав безвісти Вже кат і Сибір очікують Яремка. Його засудили, як убивцю Іде з острогу він у рідну хату попрощатися навіки. Ось і священика покликали з молитвою: кропить він святою водою хатні стіни. А з ними і забутий портрет над дверима Раптом у дверях зявився робітник, що пропав був.
Викликав він у сіни Яремка:
Послухай, каже, то я тебе занапастив; але я й порятую тебе, тільки облиш ти у спокої портрета мого: глумися й клени його, та не кропи святою водою. Зараз піду в твою кузню і приведу твого пана живого.
Ба й справді: за мить зявився у хаті коваля пан парубок, хоч куди!.. І Яремка помилували та відпустили А робітник згинув безвісти
Зняв мій Яремко проклятого портрета зі стіни, відніс його в кузню і швиргонув у полумя, і чорним димом вкрився вогонь весь. Полотно згоріло, а проклятий метнувся у димар І з тії пори чорт почорнів іще гірше, його борода обсмалилася, і його улюбленим місцем зостався комин у кузні.
Закінчив старий свою оповідь, кінчаю і я, не лайте.
Іван Купчинський
Народився на Курщині (1844), був родом з міщан, навчався в Курському повітовому училищі. Після закінчення училища батько його відвіз до Харкова, де він працював хлопчиком на побігеньках у гуртовій крамниці. Але торгова справа не притягала Купчинського, він багато читав, захопився драматичною літературою, а відтак виникла любов до театру і пристрасть до письменства. Піклуючись про самоосвіту, випросив у хазяїна крамниці дозволу слухати в університеті публічні лекції та відвідувати студентські гуртки.
Замолоду Купчинський почав служити прикажчиком, потім кондуктором на залізниці. Він уже тоді почав писати різні оповідання російською мовою, але переважно з українського побуту. Познайомившись із О. Островським, став писати комедії, які ставилися в московських та інших театрах. Його пєси хвалили і Островський, і Тургенєв.
Жив письменник весь час у Курську. Для українського читача цікаві його оповідання зі збірок «Таинственное и непонятное» (М., 1904, 95 с.) та «Рассказы» (1888, 214 с.).
Оповідання «Чортів портрет» публікується в анонімному перекладі за газетою «Діло», 1893 ( 153159).
Чортів портрет
Давно, коли ще на Україні були гетьмани, в селі Млинки жив коваль Омелько Сивий з жінкою Мотрею. Як у Млинках, так і в околиці Омелько славився не стільки своєю роботою, скільки відвагою. Він і самого чорта не боявся. А не боявся його тому, що не мав звички лихословити.