–
Не сказав, що й любиш, – рівно відрізала Оксана.
Мій пал пропав. Зрештою, сьогодні в мене виходила з нею не «лінива любов», а майже активна, але той чортовий купальник усе зіпсував. Окрім того, вона відверто вимагала в мене освідчення. Але я того чинити не бажав, щоб бути, зрештою, чесним перед нею, адже вона увіч непогана і незіпсована дівчина. Принаймні не така, як
Марта,
яку тільки торкни, й вона лягає.
–
Ще не готовий до цього, – мовив знічено.
–
То й не розпускай рук, – рівно сказала Оксана і сіла. – Пішли походимо.
Я був розчарований, але робити нічого. Ми звелися і пішли. Мій язик молов якісь мудроти, а вона слухала і, як завжди, підтримувала розмову короткими, часом цілком наївними запитаннями. Отже, ми стадію «лінивої любові» й цього разу не перейшли, хоч сьогодні я був до того готовий. Але сягли у «лінивому коханні» далі – вперше я відчув її лоно, хай через купальника – досі вона такого мені не дозволяла. Через це рука моя ніби щеміла, а в грудях не зникало хвилювання.
Зрештою, рушили до місця нашої зупинки, небо вже догасло, але було трохи видно. Всі виявилися на місці, за винятком Юрка з горбункою Зоєю. Я глянув на своїх товаришів: по них видно було, що відбулося. Щодо Олега й
Марти
– й так усе ясно, а Геннадій цвів. Він підморгнув мені, Лєна дивилася кудись убік, і її обличчя стало зовсім таке, як буває в Олега: холодне й непроникне. Ми пожартували щодо Зої та Юрка і почали чекати, запаливши вогнище і доїдаючи та допиваючи те, що залишилося. Зрештою, побачили і їх. Зоя йшла попереду по стежці така, як завжди, із гордо зведеним прекрасним обличчям, а ззаду плуганився якийсь знічений, знищений і ніби розтерзаний Юрко. На вустах у Зої цвіла таємнича усмішка.
–
Ша, хлопці й дівчата, – шепнув я, миттю збагнувши, що сталося. – 3 Юрка не сміятися!
–
Ясне дєло! – сказав Геннадій, а Лена не стрималася і по- блазенському хихикнула. Марта залишилася цілком байдужа, а Оксана, коли я на неї зирнув, відвела очі.
–
Бистрєй ідіте! – крикнув Зої та Юрку Олег. – А то ми тут всьо без вас з’єдім!..
Ми поверталися юрбою вже в темряві. Знову весело галакали і жартували – мовчав лише Юрко. Ішов позаду і ніби вже не належав до нашої компанії.
Перебиратись через каміння у пітьмі було незручно, через це вирішили спуститися нижче по річці, де був пляж, а отже, й підводного каміння менше, там пороздягатися і перепливти: дівчата при цьому вручать свою одежу хлопцям для переправи.
–
Я піду через каміння, – сказала незворушно Зоя, до речі, на Юрка вона тепер не звертала жодної уваги.
Ми не перечили, бо чому не хотіла роздягатися – річ ясна. Гукнула нам на прощання і розчинилась у темряві, хоч і темрява сьогодні не була така густа. Тільки тоді я підійшов до Юрка і обійняв його за плечі. Від інших ми відстали – галасували попереду.
–
Що, Юрку? – спитав я тепло.
–
Буза вийшла, – мовив пригнічено Юрко. – Сьогодні я згубив невинність.
–
Мої тобі ґратуляції та співчуття, – мовив я.
–
Мені не до жартів, – сказав, скривившись Юрко. – Так ніби в калюці викачаний. Скажи, чого цього всі прагнуть, коли опісля так бридко?
–
Перше коло пекла, – сказав я. – І тому це, що втратив невинність… А що, вона легко піддалася?
–
По-моєму, це піддавсь я, – буркнув Юрко.
–
Як це— ти? – здивувався.
–
А так, – зло проказав Юрко, і я почув у його голосі плач. – Коли тобі цікаво, знай: я був брутально, брутально зґвалтований. Утяв?
–
Щось не дуже. – мовив я. – Розкажи!
–
Ні! – глухо вичавив Юрко. – Мені того досить. Розказувати – це ще раз те пережити… А я не можу! – він майже вигукнув останні слова. – Але найгірше, чого боюся… Боюся, що я її запліднив, не зміг стриматися. Оце мене найбільше жахає.
–
А вона не невинна? –
обережно спитав
я.
–
Невинна такого не витворятиме! О Господи! –
застогнав Юрко і
раптом по-дитячому
схлипнув.
Я
знав, що він
плаче,
що густі сльози течуть йому обличчям, тому стис його рамено, і ми йшли отак обійнявшись.
Юркові співчував, хоч мене й цікавість їла: як все відбувалося? Але розпитувати товариша в цій ситуації вже не було можна.
–
Гаразд, Юрку, заспокойся. Зараз будемо перепливати річку, отже, ти – на очах!
–
Тримаюся! – мужньо сказав Юрко і, як дитина, обтер обома руками обличчя. Дівчата і хлопці вже шумливо роздягалися, до речі, в купальнику виявилася одна тільки Оксана, вона навіть устигла шепнути мені, що мала рацію, одягши його: Лена з
Мартою
залишили на собі тільки найнеобхідніше, і всі троє рвонули у воду. Ми постягували одежу свою й дівочу пасками і попливли слідом, тримаючи ту одежу у піднятих руках. Юрко плив ззаду, тримаючи одежу власну.
Оганьбився при цьому тільки Олег, він наскочив на підводного каменя і занурив свою й Мартину одежу.
На піску, просто біля води, стояла якась постать. Ми думали, що то
горбунка
Зоя, але то виявивсь якийсь дядько. Дівчата стали по горло у воді біля берега і надчікували нас. Дядько повільно побрів через пісок на острів, дівчат добряче налякавши. Але ми про нього швидко забули. З реготом викручували Мартину й
Олегову
одежу.
Марта
сердилася й казала, що ніколи більше не буде
Олеговою
дівчиною, а Олег відгризався. Реготали всі, крім Юрка. Зрештою, коли отямилися, Юрка біля нас не було.
–
Шо случилося? – спитав у мене Геннадій.
–
Сам знаєш! – по-півнячому відповів я. – Юрко втратив невинність.
Примітки
1
Тоді в неї з рота починала сипатися у швидкому темпі нудна полова, та й говорила вона такою ж мовою, як Олег.
2
Як прочитав я в творі свого земляка, якому, до речі, й переиовів оцю історію, через що й записує він її не від свого, а від мого «я».
3
Вчилась ж бо в нашому інституті.