– Ігор дивиться на тебе інакше, ніж колись.
– Мамо, не вигадуйте! Він має дружину, пощо йому на мене зиркати! То вам здалось!
Наступні три тижні промайнули, як один день. Гості поїхали, а Богдана геть засумувала, згадувала свого чоловіка, порівнювала його з міським гостем і, як не прикро, віддавала перевагу Ігореві.
…На Різдвяні свята приїхав Василь, а на Йордань вона привела на світ донечку. Пологи минули легко, бо була спрацьованою і фізично сильною. Чоловік побув удома кілька місяців і знову поїхав. Як не благала вона його залишитись, він не послухав… Добре, що перед самим від'їздом вмовила його піти в сільраду розписатись, бо діти офіційно росли безбатченками, хоча в реальному житті вони такими і були – Богдана правила їм і за маму, і за тата.
У повсякденних турботах минали дні, наступила весна, потім літо. Мама і тато, як колись і обіцяли, були першими порадниками і помічниками в дочки. Онуки – цілком під їхньою опікою, та й господарство дочки також було в їхніх надійних руках. Мама бідкалась татові:
– Ну от скажи, пощо Василеві там сидіти, ми ж допомагаємо їм. Та най би вертав додому, діти ж дрібнюсінькі. Та й Дану ся ж зовсім молода, та їй хлопа тре, а не гроші! Піду до свахи, най пише Василю, щоб вертав додому.
Але зять не приїздив, і тільки час від часу передавав гроші, які Богдані були не в радість…
Знов настало літо, і, як завжди, на початку серпня приїхали міські гості. Богданка чекала їх приїзду з радістю, яку вона глибоко затаїла у схронах своєї одинокої душі:
– Назарко, та як же ти гарно виріс! Ігоре і Віро, раді вас вітати…
Радість її була щирою. Ігор добре це розгледів. Як не ховала вона свої великі карі очі, він це прочитав у них.
Дні у відпочивальників були такими, як і колись. Вони збирали ягоди, засмагали, Віра сушила лікувальні трави, гриби і раділа сонцю і життю. Назарко бавився із малечою Богданки, хлюпались в озерці. Усе було, як і завжди. Але серце Богдани нашіптувало зовсім інше, усе помінялось… Вона закохалася в Ігоря, і зараз відчула, що сталося це давно. Може, якби поряд був її чоловік і вона постійно відчувала його любов, то не дозволила б дружнім почуттям до Ігоря перерости в кохання. Але Василя не було, і вона перестала почуватися жінкою, бо насправді нею і не була. За час шлюбу Богдана тільки перші півроку була коханою дружиною, потім її чоловік поїхав. І пізніше, коли навідувався додому, то це були зовсім короткотермінові відвідини, за час яких він лише встигав її знову зробити матір'ю. Він не мав часу навчитися любити її і приносити радість її тілу, в нього це виходило як виконання шлюбного обов'язку. А Богдана ж дорослішала, в неї просиналась кожна клітинка її жіночого єства, їй хотілося повноцінної любові, якої він їй не давав. Це була її проблема, вона була незадоволена ним як чоловіком і коханцем. Він, вважаючи, що ощасливив її своїм коханням, безтурботно і миттєво засинав, а вона лежала поруч, зітхала, переверталась з боку на бік і від неї тікав сон. Та тоді вона ще не була в тому віці, щоб сміливо і відверто розповісти йому про свої відчуття і пояснити, чого їй бракує… Василь узяв її дівчинкою, але справжньою жінкою так і не зумів зробити.