Кинув оком на кросворд. Багато клітин заповнені. Причому правильно: «кадриль» («танець, що виконується чотирма парами»), «екстрадиція» («видача іноземній державі особи, що нарушила закони цієї держави»), «кордебалет» («частина балетної трупи, що виконує масові й групові танці»), «маестро» («почесна назва видатних діячів у різних областях мистецтва»). Багато серед решти слів із загадок теж перетворилися на відгадки. Однак деяким графам пощастило менше. Богдан непомітно теж перестрибнув до паралельного світу, утупившись в газету. За кілька хвилин уже міг уписати майже всі відповіді. («У християнській релігії – назва ідола, що персоніфікував користолюбство, спрагу наживи, ненаситність» – «мамона»; «у деяких країнах Західної Європи в часи середньовіччя мандрівні актори, співаки-розповідачі – автори й виконавці сатиричних, переважно антиклерикальних пісень і спектаклів» – «ваганти»; «картонна рамка для портрета, гравюри або спеціальний шматок картону для наклеювання їх» – «паспарту»; «стала думка про кого-небудь» – «реноме»; «музично-хореографічна композиція з декількох танців, об’єднаних однією темою» – «сюїта»; «піаніст, що грав на танцювальних вечорах, ілюстрував музикою німі кінофільми» – «тапер»…).
Богдан так захопився, що не помітив, як майже наліг на сусіда. Той відміряв нахабі красномовного обурення й відсунувся, повернувшись до вікна. Від незграбності стало ніяково. І фейс запалав. Сівши рівно, став дивитися вперед, крізь лобове скло свого «тезка» розглядаючи сіру стрічку дороги, яку впевнено ковтав автобус. Вона веде до іншого кросворда. Значно складнішого. Можливо, пов’язаного із загрозами для життя кількох людей. І розгадування навряд чи буде простим.
Біля кабінету Кодаковського з’явився, усього лише на шість хвилин перебравши «ліміт». Під знайомими дверима знічев’я спалювали життя три спортивні молодики у чорних костюмах дорогого крою. Двоє з них (вищі й молодші) умить перетворилися на живу перешкоду, затуливши двері. Такий мур не проб’єш нічим. Лисиця ображено не зрозумів. Хто може не пускати його до Трева?!! До того ж той на нього чекає. Та й учорашній черговий (цікаво, чому його не поміняли?) ні про що не запитав, а тільки привітався й продовжив писати.
– Ви до кого? – поцікавився нижчий і старший, але кремезніший.
«Начальник, мабуть», – подумав Богдан і відповів:
– До полковника Кодаковського… Я – Лисиця. Професор Богдан Лисиця. Ми домовлялися.
– Хвилиночку, – відреагував «начальник» і зник за живою «стіною», а потім – і за дверима. З’явившись за кілька секунд, зробив знак і владним голосом наказав: «Пропустіть».
Лисиця, не гаючись, пірнув за двері. Побачивши його, Трев кинув серйозний погляд на годинника, але про «перевищення ліміту» не згадав. Професор усе-таки особа цивільна. І точність, порядок та дисципліну розумів саме так, як розуміють їх… цивільні особи.
– Ну, от і добре, – мовив полковник з полегшенням. – Знайомся, – показав ліворуч на бундючного випещеного чоловіка, в якому Богдан відразу ж упізнав самовдоволеного натурника для обкладинки «Економічного дайджесту», – пан Никонов. Андрій Григорович. Генеральний директор концерну «Ніка-Компані».
Примечания
1
Вірую в єдиного Бога (лат.).
2
«Хто хоче їсти горіхи, той повинен їх розбивати» (англійське прислів’я).
3
Бесаги – (діалектне) подвійна торба; дві торби, з’єднані одним полотнищем, призначені для носіння через плече (на спині й грудях) або через спину в’ючної тварини.
4
Див.: Васильченко В’ячеслав. «Гаудеамус» у виконанні смерті, або Vivant, professores». – Роман. – Рівне: Волинські обереги, 2009. – 264 с.
5
Errare humanum est (лат.) – «Людині властиво помилятися».
6
Hominis est errare, insipientis in errore perseverare (лат.) – «Людині властиво помилятися, але тільки дурневі – наполягати на помилці».
7
Cui bono? Cui prodest? (лат.) – «У чиїх інтересах? Кому на користь (вигідно)?»