О'Генри - Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take стр 8.

Шрифт
Фон

Цей запах поставив її перед ним – видиму, майже реальну. Світ фінансів раптом стягнувся у цятку. А вона була в сусідній кімнаті, за якихось двадцять кроків.

– Їй-богу, я це зроблю, – мовив Максвел напівголосно. – Зараз я її спитаю. Дивно, як я раніше не зробив цього.

З поспішністю біржового гравця, який намагається покрити недостачу вже проданих товарів, він кинувся в суміжну кімнату до столу стенографістки.

Вона глянула на нього і всміхнулась. Легкий рум’янець зарожевів на її щоках, а погляд у неї був лагідний і щирий. Максвел сперся ліктем на її стіл. Він усе ще тримав у руках купу паперів, а за вухом у нього стирчала авторучка.

– Міс Леслі, – поспіхом почав він, – я маю щонайбільше хвилину вільного часу. За цю хвилину хочу вам щось сказати. Чи згодні ви стати моєю дружиною? У мене не було часу залицятися до вас, як це звичайно роблять, але я справді люблю вас. Кажіть, будь ласка, швидше – ті хлопці вибивають останній дух з «Об’єднаних Тихоокеанських».

– Ой, що ти говориш? – вигукнула молода жінка. Вона підхопилася і дивилася на нього широко розплющеними очима.

– Ви не розумієте мене? – занепокоєно спитав Максвел. – Я хочу, щоб ви вийшли за мене заміж. Я люблю вас, міс Леслі. Я давно хотів вам сказати про це й ось урвав вільну хвилину, поки там трохи стихло. О, знову мене кличуть до телефону! Скажіть їм, щоб почекали хвилинку, Пітчере. То як, міс Леслі?

Стенографістка повелася дуже дивно. Спершу, здавалось, вона здивувалась, з її розгублених очей потекли сльози, а потім вона радісно всміхнулась крізь сльози і ніжно обняла однією рукою маклера за шию.

– Тепер я розумію, – сказала вона лагідно. – Це все робота, вона вибила на якийсь час із твоєї голови все інше. А спершу я злякалась. Невже ти забув, Гарві? Ми ж обвінчалися вчора о восьмій вечора в Маленькій церкві за рогом.

Короткий тріумф Тільді

Якщо ви не знаєте їдальні-ресторану Богля, ви багато втратили. Бо якщо ви один з тих щасливців, хто обідає дорого, вам слід було б поцікавитись, як споживає продовольство інша половина людства. Коли ж ви належите до тієї половини, для якої поданий офіціантом рахунок є подією, то вам слід познайомитися з Боглем, бо там ви одержите за свої гроші те, що вам належиться (принаймні за кількістю).

Ресторан Богля міститься на головній магістралі буржуазного кварталу, бульварі Брауна-Джонса-Робінсона – на Восьмій авеню. У залі два ряди столиків, по шість у кожному ряду. На кожному столику – підставка з пляшечками з різними приправами. Із перцівниці можна витрусити хмарку чогось меланхолійного, без смаку, як вулканічний пил. Можете й не сподіватися, що вам пощастить добути щось із сільниці. Навіть людина, здатна витиснути червоний сік з білої ріпи, зазнає поразки, якщо захоче видобути сіль з Боглевої сільниці. На кожному столі стоїть також пляшечка підробки того соусу, що виготовляється «за рецептом одного індійського раджі».

За касою сидить Богль, холодний, повільний, грізний і корисливий, він приймає гроші. Виглядаючи з-за гори зубочисток, Богль дає вам здачу, наколює ваш чек і уривчасто, як жаба, квакає кілька слів про погоду. Найкраще – не ризикувати й обмежитися підтвердженням його метеорологічних висновків. Ви не друг Богля, ви тільки випадковий відвідувач – прийшли до нього поїсти і, можливо, не зустрінетеся з ним до того дня, коли сурма Гавриїла скличе всіх на останній обід. Так от, беріть здачу і йдіть собі – під три чорти. Такі до вас у Богля почуття.

Відвідувачів Богля обслуговували дві офіціантки та Голос. Одну з них звали Ейлін. Вона була високою, гарною, жвавою, привітною й уміла пожартувати. Її прізвище? У ресторані Богля потреби у прізвищах було не більше, ніж у чашах для споліскування пальців.

Другу офіціантку звали Тільді. Чому неодмінно – Матільда? Вслухайтесь іще раз: Тільді, Тільді. Тільді була кремезною, некрасивою і прагнула всім вгодити. Перечитайте останнє речення разів два-три – і ви побачите, що в ньому є певний сенс.

Голос у ресторані Богля був невидимкою. Він виходив із кухні і не відзначався оригінальністю. Це був неосвічений Голос, який задовольнявся повторенням кулінарних вигуків офіціанток.

Сподіваюсь, вам не набридне слухати, якщо я знову нагадаю, що Ейлін була красивою. Якби вона одягла вбрання у кількасот доларів та пройшлася в ньому на Великдень вулицею і ви б побачили її, то й самі поспішили б сказати те саме. Клієнти ресторану Богля були її рабами. Вона вміла обслуговувати відразу шість столиків. Ті, що квапилися, стримували своє нетерпіння заради насолоди помилуватись її швидкими руками та граційною поставою. Ті, що вже поїли замовляли ще щось, щоб побути в сяйві її усмішок. Кожен чоловік, – а відвідувачами були переважно чоловіки, – намагався справити на неї враження.

Ейлін уміла обмінюватись жартами одночасно з десятком клієнтів і робила це прекрасно. Кожна її усмішка влучала, як дробинки з дробовика, в багато сердець. І в той же час вона проявляла дива спритності, подаючи замовлені свинину з квасолею, рагу, яєчню, ковбасу з пшеничним соусом та інші страви у пательнях і сотейниках. Ці бенкети, флірт і веселі дотепи робили ресторан Богля дуже схожим на салон, у якому Ейлін грала роль мадам Рекам’є.

Навіть випадкові клієнти захоплювались чарівною Ейлін, а постійні відвідувачі були просто закохані в неї. Між ними існувало серйозне суперництво. Ейлін могла б мати ангажемент від своїх залицяльників хоч щовечора. Щонайменше двічі на тиждень хтось із них водив її до театру чи на танці. Один гладкий джентльмен, якого вони з Тільді прозвали між собою Кабаном, подарував їй перстень з бірюзою. Другий, що працював у ремонтній майстерні трамвайної компанії і дістав прізвисько Нахаба, збирався подарувати їй пуделя, тільки-но його брат-візник отримає контракт на Дев’ятій вулиці. А чоловік, який завжди замовляв свинячі реберця зі шпинатом і казав, що він біржовий маклер, запросив її на «Парсифаля».

– Я не знаю, де цей Парсифаль, – завважила Ейлін, обговорюючи все з Тільді, – але не зроблю й стібка на своїй дорожній сукні, доки у мене на пальці не буде обручки. Правильно чи ні?

А Тільді…

У ресторані Богля, повному пари, балаканини та запаху капусти, назрівала душевна трагедія. До Тільді, незграбної, з приплюснутим носом, волоссям кольору соломи та ластовинням на обличчі, ніхто ніколи не залицявся. Чоловіки не проводжали її поглядом, коли вона бігала туди й сюди по ресторану, за винятком тих випадків, коли вони, голодні, як вовки, виглядали замовлену страву. Жоден з них не жартував з нею, викликаючи на кокетливий обмін дотепами. Жоден з них не зачіпав її вранці, як Ейлін, і, коли траплялися якісь затримки зі сніданками, не казав їй, що вона, певно, вчора допізна гуляла й тому сьогодні невиспана. Ніхто не дарував їй персня з бірюзою і не кликав її у мандрівку до таємничого, далекого «Парсифалю».

Тільді була хорошою офіціанткою, і чоловіки терпіли її. Ті, що сиділи за її столиками, перемовлялися з нею короткими цитатками з меню, а потім уже зовсім іншим голосом зверталися до красуні Ейлін. Вони крутилися на стільцях, щоб десь побачити Ейлін і щоб її краса обернула їхню яєчню із салом на амброзію.

І Тільді задовольнялася своїм становищем скромної трудівниці, до якої ніхто не залицяється, аби тільки Ейлін діставалися лестощі та пошана. Приплюснутий ніс був вірнопідданим короткого грецького носика. Вона була подругою Ейлін і раділа, коли бачила, як та панує над серцями і відвертає увагу чоловіків від смачного пирога й лимонного безе. Але у всіх нас, навіть зовсім невродливих, десь глибоко під поцяткованою ластовинням шкірою і волоссям кольору соломи живе мрія про принца чи принцесу, які прийдуть не до когось, а тільки до нас.

Ваша оценка очень важна

0
Шрифт
Фон

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке

Скачать книгу

Если нет возможности читать онлайн, скачайте книгу файлом для электронной книжки и читайте офлайн.

fb2.zip txt txt.zip rtf.zip a4.pdf a6.pdf mobi.prc epub ios.epub fb3

Похожие книги