Життя цієї талановитої письменниці, яка створила оригінальний неоромантичний художній стиль і збагатила українську літературу «оживленим» її багатющою уявою і фантазією духовним світлом інших культур, обірвалося 1 липня 1966 року в чеському Мельнику.
Чи збереглася могила Наталени Королевої? І де вона була похована, на якому кладовищі? Очевидно, що поруч зі своїм дружиною Василем Королівим-Старим. У неділю, 24 березня 2013 року, після завершення роботи міжнародного симпозіуму, присвяченого 90-річчю від дня народження видатного українського і чеського літературознавця та фольклориста Ореста Зілинського, Іван Драч, Ростислав Радишевський і автор цих рядків вирушили до Мельника.
Спочатку замірилися відвідати костел Святої Людмили – покровительки Чехії, яку молитовно вшановувала Наталена Королева. Не раз Наталена відвідувала цей третій у Чехії костел, присвячений улюбленій чехами святій. Він був, за легендами, побудований на тому місці, де після прийняття християнства донька князя Славибора Людмила заночувала, бо жителі містечка, яке тоді мало назву Пшов, були ще язичниками і не дозволили християнці перебути серед них ніч. Коли приходила до старого міста і замку, то після служби намагалася ще побути на самоті в капличці своєї покровительки святої Людмили, де збереглася стара вівтарна картина «Хрещення святої Людмили». Виходила на оглядову площадку, що на західному фасаді замку, милувалася просторами Прилабської долини, де зливалися дві найбільші річки Чехії – Лаба та Влтава, а в долині височіла гора Ржіп.
Наталена щоранку, за іспанським звичаєм, приходила до костелу, хоча жили вони на Пшовці – передмісті Мельника, майже в селі серед бідних людей, які виживали завдяки клаптику городу чи поля і малому господарству.
Після смерті чоловіка Наталена Королева запросила до себе жити сусідського хлопця – студента технічної школи Войтеха, поселивши його в малярській майстерні Короліва-Старого, а згодом, після його одруження, передала повністю і всю хату. Бо не звикла жити тільки для себе, думати тільки про себе.
Саме Войтех і його дружина Марженка поклопоталися, щоб тіло Наталени Королевої знайшло вічний спочинок на невеличкому, під густими кронами величавих дерев, цвинтарі св. Вацлава поруч із могилою її дружини Василя Короліва-Старого.
Доля Кармен-Фернанди-Альфонси-Естрелли-Наталени нагадує бурхливий гірський потік, що несеться з неймовірною швидкістю крізь кам’яні загати, валуни, підмиті вируванням пінистої води стовбури дерев, долаючи кордони держав і швидкоплинний час. Де б Наталена Королева не з’являлася – в Іспанії чи Франції, Італії чи Єгипті, Україні чи Росії, Польщі чи Персії, на Близькому Сході чи на Кавказі, врешті-решт, в Чехії – всюди вона намагалася пізнавати, вивчати культуру та історію цих країн і народів та образно трансформувати в оригінальні художні форми, а головне, творчо «зрощувати» з іншими культурами, передусім із українською. Вона з дитинства, ще не вповні усвідомлюючи, задовго до знайомства й одруження з Василем Королівим-Старим, зробила свій культурно-національний вибір. Україна для Наталени Королевої стала такою ж духовно близькою, більше того – рідною, як і Іспанія. Своєрідними символами душі набутої в ранньому віці під час проживання в Борках на Волині, а згодом у Києві, батьківщини стали для неї бабуся Северина і подруга-українка Маруся.
У життєписі «Без коріння» Наталена Королева вкладає в уста української дівчини Тайоні-Таїси – учениці Духовної дівочої семінарії – власні символічні уявлення та узагальнення про цих двох українських жінок – Северину і Марусю, які прилучили її до українського духовно-культурного світу. Вислухавши розповіді Ноель про своє дитинство і враження від спілкування з цими двома українками, Тайона сказала: «Мені здається, що ота баба Северина – це прастара Земля Українська, опущена аж до повної байдужости, інертна до всього й усіх, хто робить її своєю слугою й користає з її величезних природних багатств… Але ж вона, дарма що зрезиґнована й відстала від поступу інших сусідніх земель, вона вперто береже свої дукачі, плахти, намиста, вірування, казки, співи, внутрішні звичаї – ці найдорожчі свої скарби – і ними прикрашає та оздоблює молодь…»35.
Якщо баба Северина в уявленні Наталени Королевої є символом традиційної, свідомо законсервованої в ім’я самозбереження України, то молода красуня Маруся – «це наша стихійна сила, дужа, повна життєвої енергії, здібна до всього доброго, але оспала чи, певніш, іще не пробуджена…»36.
Джерелом пізнання легендарної, дивовижно драматичної долі Наталени Королевої, реконструювання історії її життя, творення її реальної біографії та відкриття секретів естетичної своєрідності її художнього мислення є її мистецький світ, зосереджений у романах, повістях, оповіданнях і новелах, спогадах і листах. Цей мистецький світ наповнений особливою духовною енергією, бо «вирощувався» на пізнанні та відтворенні одвічного поривання людини здобутися внутрішньої свободи і духовно-культурної суверенності задля творення діалогу з іншими культурами і духовними світами. У своєму творчому пориванні відкривати нові духовні джерела для прилучення українського читача до вічних істин і глибиннішого пізнання витоків української духовності Наталена Королева намагалася піднятися на крилах неоромантичного світовідчуття над цим заарканеним меркантильністю, прагматизмом та скепсисом світом, у якому починали розкошувати модернізм, авангардизм та кризове світосприйняття. Письменниця закликала не втрачати віри й надії – віри у Бога і в свої духовні сили та гуманістичне покликання, підноситися надією над буденністю та зневірою, усвідомити величну моральну місію творення добра, плекання любові та проявлення співчуття і милосердя до ближнього. Тому є і буде завжди з нами, з українським духовним світом ця дивовижна легендарна жінка на ймення Кармен-Фернанда-Альфонса-Естрелла-Наталена де Кастро Ляцерда і Медінацелі Фернадес де Кордоба і Фіґероа, вона ж – Неджма Беґом Гакгаманіш ібн Куруш, вона ж Наталія Ковалевська, вона ж – Наталена Королева – легенда європейської культури й української літератури.
Микола ЖулинськийШляхами і стежками життя
Передмова
Даючи цю працю, мушу сказати кілька слів, щоб уникнути помилкових «висвітлень» та приписування мені думок, яких я не тільки не мала, але яких і мати не могла.
Є це лише ряд кинених «моменток»-фотографій з путі мого життя. Не можу назвати цю жменьку образів «спогадами». Життя моє було таке пестре та різноманітне, що на «спогади» мусіла б написати кілька книжок.
Дала цій праці підзаголовок «повість», бо зв’язала формою повісті ці «світлинки життя».
Передбачаю, що критика, як це бувало і раніш, буде мені закидати «непов’язаність» між окремими образами та що я «своїм звичаєм» переплела тверезу дійсність фантастичними явищами, як, наприклад, з’явлення дону Еугеніові37 його покійної сестри, фрагмент Камбізової38 історії і т. п.
Ця «непов’язаність» не є проявом мого неуміння обходитись з матеріалом. Як рівно ж домінування фантастичного елементу не є жадним «нахилом до спіритизму», як мені це витикалося.
Зі спіритизмом не маю нічого спільного. Скажу більше: мені було завжди дуже смішно слухати про те, як гурток ситих буржуа, по добрій вечері, бавиться «загробовою конверcацією39» з духами Сократа, Наполеона, Клеопатри – ніколи з ким-небудь «меншим!» – та радяться з ними про свої дрібні приватні клопоти, напр., чи видужає бабуня? чи перейде до другої класи Маня чи Оля, чи варто купити те або інше і т. п.