Якось навесні, разом з потятками, об’явилась у баби Северини чорнява дівчинка Маруся, одного віку з Естрельїтою. Старенька вклала Марусину ручку до Естрельїтиної руки, погладила обох по голівці й промовила:
– Тож я пійду яєчка вибирати! А ви, голуб’ятка, грайтеся гарненько. У обох вас, сиротятка, одна тепер матінька – Цариця Небесна. Тож любіться, як сестрички.
І тільки у старої Северини в товаристві сільської сирітки Марусі Естрельїта по-перше впізнала радість з забавок та просту сердечну ніжність. Ті чудові забавки робила їм бабуся: лялечки з маківок, ложки з капустяного листя, відерця з огірків-«жовтяків», перерізаних упоперек та видовбаних зсередини…
Порозумівались малі подружки дивною мовою, мішаниною української з французькою, з домішкою польських та чеських слів. Чеським словам навчилася Естрельїта від своєї пістунки, чешки Гати, яка замінила померлу Санчу. Чехів було на Волині багато. Але mademoiselle Hortense не дуже дозволяла, аби Естрельїта бавилась з тою, на її думку, «некультурною жінкою». І була це велика прикрість для Еcтрельїти. Бо вона любила простосердешну, ласкаву Гату. Крім того, Гата також, як і бабуся Северина, знала багато цікавого: веселих казок, пісень та різні приказки. І Естрельїта швидко навчилась від Гати приказкам, як «пече пекарж гоуски, ущіпує коуски, пекаржка му помага, ущіпуі оба два» або про горобця, що «сидить на даху» й «шиє боти зе гроху»186.
Естрельїту вчили тільки французької мови і тільки цією мовою з нею говорили, бо бабуня мріяла віддати її до кляштору «Sacré Coeur» в Парижі. Але від прислуги – а головно від баби Северини – дівчинка навчилась мови української. Польської привчилась від бабуниних приятельок, з якими пані Теофіла говорила тільки по-польськи. Російської мови не чула. Її не вживалося майже на селі, а в домі вдови по польському повстанцеві не було кому говорити нею.
Естрельїта досить швидко навчилась Марусиним пісням про «Дощик», «Огірочки» та «Журавочку». Сама ж навчила Марусю французьким пісням. Найліпше співалося обом дівчаткам:
«Frére Jaques, frére Jaques, dormez vous?..»187
І годинами виспівували рефрен пісні, що наслідує дзвони:
– Dinc-din-do!
Аж Северина крутила головою:
– Ач, розкумкалися, як жабки на дощ! А ну, гиля! На ставок, коли заманулось жабок удавати!
На Різдво – в цей день святкували Естрельїтині іменини188 – бабуня схотіла зробити внучці особливу радість. Запиталася, чого б собі бажала іменинниця? Що їй подарувати?
– Подаруйте мені, бабуне, Марусю! Най буде мені за сестричку! Але за «справжню!». Най живе у нас, най спить зі мною, най буде завжди у нас!..
Довелось докладно висвітлювати, хто така Маруся, де та як пізнала її. Покликано Северину, яка прийшла урочисто, з мережаною хусткою в руках і в новому шовковому очіпку. Зі всіх служащих у маєтку одна тільки Северина не цілувала руку пані дідички. Зате ніхто, крім пані дідички, не називав бабу Северця!
Результатом Естрельїтиного прохання було, що Маруся переселилася до «панського будинку», мешкала з Естрельїтою, вчилася французької мови, а Естрельїта дістала дозвіл вільно і без перешкод ходити до бабусі Северини…
І от стали «минулим»: Маруся, і бабуня Северина, і стара оселя… Зникло все, як сон…
Нині Естрельїта починала свій день не поцілунком бабуниної руки, що пахне «Violettes de Parme»189, а службою Божою в каплиці. Там, у бабуні, також була каплиця. Але Естрельїту водили на службу Божу тільки в неділю і у свята.
Замість нудних навчань mademoiselle Hortense – завжди усміхнені черниці оповідають прецікаві речі, яких, здається, ніколи не наслухаєшся. Показують баревні190 образи, на яких намальовано «все, що є на світі!»: звірі, птахи, квіти, рослини… і як Бог світ створив… і як Ісусик у печері народився та від лихого Ірода-царя тікав на ослику до Єгипту… далеко-далеко!
На інших, знов, намальовано Histoire de France: поганські жерці у білих шатах, славний Верцінгеторікс191 з довгим волоссям, заплетеним у коси, як у дівчини. Естрельїта вже знає, що він воював з Цезарем, який «був поганин і забив багато-багато людей та відбирав їм їхню землю».
Був там і король Кльовис192, що перший охрестився. І другий король, завзятий вояк Даґобер193, що так поспішав до бою, аж одного разу одяг штани на руба194…
Але найбільш подобалася Естрельїті «L’histoire Sainte des anciens», як тому казали дівчата: «Святе Письмо стародавніх». Тобто старогрецька та староримська міфологія. Про жодних святих, ані про Ісусика у тому «стародавньому Святому Письмі» не було мови. Говорилося там лише про богів та богинь. Мати Марія Маргарита, яка тому навчала, казала дівчатам, що ті боги богами не були, бо бог тільки один. І було дуже тяжко зрозуміти, хто ж то були, ці боги, що богами не є?.. Але на образках у книжці вони були такі гарні!.. А мати Марія Маргарита казала, що кожна справді освічена людина повинна про них знати, тому й навчають цьому у школі195.
Естрельїті дуже подобалися ці «боги, що богами не є». Прийшла до свого власного переконання, що ті боги є чимось таким, як добрі феї-чарівниці у казках. Вона плела вінки і вішала їх на найгарніших деревах кляшторного саду в дар «богам, що богами не є»…
Сестра Анжеліка, яка вміла дуже гарно креслити і малювати, креслила у класі на чорній дошці котика, як п’є з мисочки молоко. І говорила, як називається «котик» по-французькому, як по-еспанському й як по-латині. Потім казала, як у тих мовах називається «мисочка», а як треба сказати «п’є».
По сестрі Анжеліці мати Марія Магдалена казала, як все те зветься по-італійському. А сестра Мехтильда, немовби не хотіла залишатись позаду, додавала, як все те сказати в мові англійській та німецькій. Ці дві мови були дуже тяжкі. Але вихованки-англічанки – їх було п’ять – та американки, тих було вісім, сперечалися й казали, що, навпаки, англійська та німецька легкі мови, а тяжкі – французька, еспанська, італійська та латинська.
Була це дуже весела і цікава гра, дарма що це називалося «вченням»…
Естрельїта була ще дуже мала, тому до жодної класи не належала. Але коли хотіла, могла також бути у найменшій, першій, класі й могла також слухати разом з іншими вихованками.
Коли привезено її до кляштору й, переодягнену до темно-синього однострою з чорною попередницею, приведено її до класи, чекала на малу «новеньку» дивна несподіванка.
Сестра Анжеліка поставила перед «новенькою» найменшу доти вихованку кляштору, мексіканку Нієвес Гонзалес, семилітку. І всі не могли досить надивуватись подібності обох дівчаток. Та сама постава, риси обличчя, погляд, барва волосся, очей… Навіть «природній знак» – гніда плямка на підборіддю, збоку, у Естрельїти – справа, у Нієвес – зліва.
– Може, кревні? Віддалені, що ніколи раніш не бачились? Звідки ти, Естрельїто?
– Від нас… з дому!
Але де було те «від нас», то вже тяжко було висвітлити!
– У нас – все ліси! – висвітлювала Естрельїта. – Та ще багновиська… болота. А на них очеретів – сила! Туди не можна ходити, бо в печерах живуть гади. А в лісах – злі звірі. Великі! От такі! – показала руками. – Мають велетенські ікла, а самі – препогані! Немов чорні свині.
– Тапіри! – плеснула в долоні Нієвес. – Я знаю! А очерет – солодкий! Чи ж не так, чіка? – Естрельїта не знайшла слів на відповідь: так здивувалась, що та Нієвес знає її «справжнє», «для себе», наймення, бо ж таки ніхто їй не казав, що Естрельїта «для себе» зветься «чіка»!
А Нієвес вже висвітлювала сестрам:
– Вона – з Мексики, сестричко! Як я!.. Ось, бачите, – зраділа мексіканка, коли Естрельїта нарешті видобула зі себе слово й запиталася, звідки Нієвес знає, що вона зветься «чіка»?
– Бачите, і вдома її звали «чіка», як мене!
Черниці поміркували: мати ігуменя казала, що вуйко, який привіз дівчинку з дуже далека, говорив еспанською мовою. Дівчинка мала дуже багато наймень і прізвищ, як це звичайно буває у еспанців тільки. Хто ж може зватися Естрелья Кармен Альфонса Фернанда Наталена, як не еспанка? Але Еспанія близько, тільки за горами, у «двох кроках»! А вуйко казав, що привіз здалека! Тож дуже правдоподібно, що з Мексики! Чому ж тільки ця еспанська дитина не вміє по-еспанському? Знайшлося висвітлення й цьому. Дитина – сирота. Тож, певно, виховувала її французька вихователька – вона ж це і сама ствердила? Та доморода пістунка, індіянка! Дівчинка говорить такі дивні слова у «мові своєї пістунки», яких ніхто ніколи тут не чув. Вони не подібні на жодну відому мову! Напевно, то індіанська мова! Подивилися на документи Естрельїти: народжена в Бурґосі, народність – еспанська!.. Отже, не інакше – з Мексики.