Соломія Крушельницька зробила свою блискучу кар’єру та здобула світової слави у час розквіту оперного виконавства – з одного боку, і пошуків та експериментів у музично-театральному мистецтві – з іншого; у період відмирання старої мелодрами з її ідеальними героями та почуттями і прихід «молодої школи», на спектаклях якої «персонажі лаялися, проклинали одне одного і билися в шинку».
Це був час культу Ваґнера та скандальних інтерпретацій Ріхарда Штрауса. Артист, щоб вистояти в пору такої «завірюхи» стилів і напрямів, знайти себе у калейдоскопічній мозаїці експериментів, повинен був мати унікальні професійні здібності, стійкі переконання та широкий світогляд, велику силу волі, неабияку працездатність, творчу інтуїцію і врівноважену психіку.
Видатний італійський музикознавець Рінальдо Кортопассі визначив Соломії високе місце поруч із мужчинами, котрі в той час панували на оперній сцені – Карузо, Шаляпіним, Тітто Руфо, Баттістіні. При цьому він зазначив: «Однак у порівнянні зі своїми уславленими колегами вона виявилася набагато вищою як особистість. Інколи загадковіша… майже завжди складніша та більш цілісна – троїста і єдина особистість актриси-співачки-музиканта».
Хоча за життя співачки музикознавці не створили її повного творчого портрета, критичні матеріали, що збереглися, дають змогу дослідити причини незвичайного успіху артистки, знайти і пояснити чинники та складові цього своєрідного феномена. І серед них – головний – драматичний талант Крушельницької, завдяки якому вона створила на сцені неперевершені образи.
Соломія Крушельницька належала до рідкісного типу оперних співачок, що практично не мали визначеного амплуа і однаково впевнено почувались у будь-якому репертуарі. Співачка, як зазначає І. Комаревич, була наділена рідкісною гармонійністю поєднань: інтелект – емоції, сильно-вольові, душевно-вразливі риси. Природна і багатогранна взаємодія цих полюсів найяскравіше виразилась у манері її виконання. Це й пояснює надзвичайний діапазон оперних ролей і камерного репертуару співачки. Тут героїка й лірика, епос і драма, історія й сучасність. При романтичній спрямованості – класична строгість мислення, – стриманість і благородство почуття. При класично-романтичному репертуарі були ролі в модерних операх. Її колосальний репертуар вражає: 63 партії з 61 опери! А ще – сольні твори кантатно-ораторіального жанру, обробки народних пісень…
У спілкуванні з оточенням їй були притаманні розвинене аналітичне сприйняття навколишнього світу, критичність і проникливість мислення, незалежність у міркуваннях… Фундаментальною рисою її характеру, що найбільше вплинула на її формування як артистки, була цілеспрямованість, чітке і ясне уявлення про те, чого вона прагне і у який спосіб цього досягати.
В історії світової культури можемо знайти не так багато прикладів, коли б зовсім молода особа з такою внутрішньою переконаністю, твердістю і осмисленим підходом прямувала би до своєї мети – всупереч усім перешкодам несприятливих зовнішніх обставин. Адже думка про «кар’єру оперної артистки для дочки греко-католицького священника кінця ХІХ століття» у свідомості представників тогочасного галицького суспільства сприймалася як виключно абсурдна. Соломія Крушельницька, поза сумнівом, усвідомлювала всі можливі наслідки свого кроку і всі жертви, на які їй доведеться задля цього піти. І тим не менше – ніщо не похитнуло її намірів вийти на велику сцену. «Здобути, – або дома не бути» – такий девіз обрала собі Соломія. Вона була тією особистістю, у якої потреба у творчому мистецькому самовираженні була настільки сильною, що вона подолає будь-які перешкоди, навіть ті, що вимагали надзусиль.
У творчості її вирізняла самопосвята та самоорганізація. «Коли публіку обманиш раз чи два – вона вже більше ніколи тобі не повірить», – зауважила якось Соломія з приводу непідготовленого виступу одного талановитого артиста.
До кожної ролі Крушельницька готувалася дуже старанно. Щоб розучити партію, їй досить було переглянути ноти, які вона читала з листа, як хтось інший читає друкований текст. Напам’ять партію вивчала за 2–3 дні. Та це було тільки початком роботи над роллю. Головне – осмислити образ, як-то кажуть, «виспівати» його, а для цього потрібно було більше часу. У день перед виступом Крушельницька майже ні з ким не розмовляла, не приймала гостей. Вона вся входила в роль, зживалася з нею. Кажуть, Крушельницька запозичила психоаналітичний підхід до ролі від знаменитої акторки того часу Елеонори Дузе. Перед виступом із самого ранку вона входила в образ своєї героїні, постійно твердила: «Я – Тоска…», «Я – Аїда…», «Я – Саломея…»
Крушельницька з незмінним блиском залучає, окрім чудових вокальних даних, тонку інтуїцію і глибоке проникнення у зміст творів; хвилюючу чуттєвість, підкріплену шляхетністю стилю; безпомилкове розуміння смаків публіки, однак вона не пропонує нічого такого, що не відповідало б притаманному їй стилю виконання. Співачка причаровує слухачів магічною силою впливу, натхненним обличчям, на якому відбиваються водночас ніжні співзвуччя і потаємні порухи її душі.
На сцені Крушельницька вміла прикувати до себе увагу одним штрихом чи жестом, у який могла вкласти весь спектр почуттів – від гордості до знесилля.
Критики навперебій шкодували, що вона не може перейти до драми і стати найідеальнішою у світі Джульєттою чи Дездемоною. Співачці ж для реалізації свого дару цілком вистачало опери. Їй вдавалося все. Закличні «Гой-йо-то-го! Гей-йо-га!» її Брунгільди змушували трепетати найприскіпливіших шанувальників Ваґнера. У «Тристані та Ізольді» вона, як ніхто інший, розкривала муки жінки, що розривалась між коханням та обов’язком.
А на прем’єрі 1906-го у «Ла Скала» опери «Саломея» Ріхарда Штрауса Крушельницька сама виконала «жахливий і непристойний» «Танець семи серпанків», не скориставшись можливістю заміни професійною танцівницею і довівши цим, що не тільки спів – усе її єство гідне голови Іоанна.
Польські критики, які в музичному театрі зазвичай обстоювали позиції драматичної майстерності, віддали всі лаври українській співачці: «Враження від гарного, дзвінкого і приємного голосу підсилюється на сцені витонченою манерою співу, досконалою артистичною грою, шляхетною поставою, сценічною зовнішністю і якоюсь особливою принадністю. Але вище цих якостей стоїть те, що співачка надзвичайно правдиво входить у настрій виконуваної ролі. Ця артистка завжди живе на сцені справжнім почуттям, і немає хвилини, коли б вона була байдужою», – писала «Gazeta Lwowska».
«Вона приголомшує почуття слухачів, не вдаючись до заяложених ефектів театрального та співацького мистецтва. В кожному її слові відчувається не лише професійна співачка, а й досконала артистка, що завдяки природженому талантові й досвіду, набутому наполегливим навчанням, вміє з однаковою легкістю бути якогось вечора Галькою – дівчиною з простолюду, а назавтра – графинею, великосвітською дамою, що стримує себе у хвилину відчаю» («Kurier Warszawski»).
«Tygodnik Polski» писав після перших виступів Крушельницької на варшавській сцені: «Такий голос, виразна вимова і висока музикальність – це великі достоїнства, що можуть бути всім для співачки. Але Крушельницька, крім цього, має ще дуже важливі сценічні переваги: вона не женеться за голосовими ефектами, а весь свій художній інтелект за допомогою засобів вокальної майстерності і динаміки співу гармонійно переливає у глибоко відчутий нею образ героїні. Це робить її ідеальною співачкою, бо вона однаково прекрасно і співає, і грає».