Джозеф Конрад - Фрея із Семи Островів стр 2.

Шрифт
Фон

І причина цього, якщо хочете, була одна: коли він повертався вночі на борт і опускав голову на подушку, то відчував, що він так близько від своєї Фреї, яка спала в бунгало, як тільки можливо за цих обставин. Чи чули ви про щось подібне? І, зауважте, цей бриг мав стати будинком – їхнім будинком – плавучим раєм, який Джаспер поступово споряджав, як яхту, щоб блаженно проплавати на ньому все своє життя разом із Фреєю. Дурень! Проте хлопець завжди ризикував.

Пам’ятаю, якось я спостерігав із веранди разом із Фреєю, як бриг наближався з півночі до мису. Мабуть, Джаспер побачив дівчину у свою довгу підзорну трубу. І що ж він зробив? Замість того щоб плисти милю-іншу вздовж берега, а потім за всіма морськими правилами кинути якір, він знайшов просвіт між двома огидними старими зубчастими рифами й раптово повернув кермо, стрілою пустивши туди бриг. Усі вітрила його тремтіли й тріщали так, що цей тріск ми могли чути на веранді. Мушу вам сказати, що я свиснув крізь зуби, а Фрея вилаялася. Так! Вона стиснула свої міцні кулаки, тупнула ніжкою в красивому коричневому черевику й сказала:

– Чорт забирай!

Потім, глянувши на мене, злегка почервоніла, правда, не дуже сильно, сказала:

– Я забула, що ви тут, – і засміялася.

Так і було, так і було. Коли з’являвся Джаспер, вона забувала буквально про все. Стривожений цієї божевільною витівкою, я не втримався, щоб не звернутися за співчуттям до її здорового глузду.

– Ну чи не дурень він! – з почуттям сказав я.

– Повний ідіот, – гаряче погодилася вона, прямо дивлячись на мене своїми широко розкритими серйозними очима, а на щоках її грали усміхнені ямочки.

– І все це, – наголосив я, – тільки для того, щоб зустрітися з вами на якісь двадцять хвилин раніше.

Ми чули, як опустився якір, а потім вона вдала себе дуже рішучою й загрозливою.

– Зачекайте хвилинку. Я навчу його.

Давши мені інструкції, вона пішла у свою кімнату й зачинила двері, залишивши мене одного на веранді. Задовго до того, як на бригу були прибрані вітрила, з’явився Джаспер, стрибаючи через три сходинки. Він забув привітатися й нетерпляче поглядав туди й сюди.

– Де Фрея? Хіба її щойно тут не було?

Коли я пояснив йому, що він буде позбавлений радості бачити міс Фрею протягом цілої години з однією тільки метою «провчити його», Джаспер заявив, що, безсумнівно, це я її налаштував проти нього, і він боїться, як би йому не довелося пристрелити мене якогось прекрасного дня. Вона і я дуже подружилися. Потім він кинувся на стілець і почав розповідати мені про своє плавання. Однак правда в тому, що хлопець по-справжньому страждав. І це було помітно. Голос у нього обірвався, і він сидів мовчки, дивлячись на двері з виразом обличчя, повним страждань. Це факт… А ще смішніше було те, що менше ніж через десять хвилин дівчина спокійнісінько вийшла зі своєї кімнати. І тоді я пішов. Я відправився розшукувати старого Нельсона (або Нільсена) на задній веранді – його власному куточку, що дістався йому після розподілу будинку, – з благим наміром втягнути його в розмову, щоб він не надумав, чого доброго, бродити навколо кімнати, і не проліз би через незнання туди, де в ньому наразі не було потреби.

Він знав про прибуття брига, але не знав, що Джаспер уже з його дочкою. Мені здається, він думав, що за цей час неможливо дійти до бунгало. Будь-який батько вчиняв би так, як він. Він підозрював, що Аллен закоханий у його дочку. Птиці в повітрі й риба в океані, більшість торговців Архіпелагу і всі жителі Сінгапуру про це знали. Але він нездатний був зрозуміти, до якої міри дівчина захоплювалася ним. У нього склалося враження, ніби Фрея занадто розумна, щоб захопитися ким би то не було – захопитися, я хочу сказати, до такої міри, коли ніякий контроль здорового глузду вже неможливий. Ні, не це змушувало його сидіти на задній веранді й нишком страждати під час візитів Джаспера. Його турбувала голландська «влада». Річ у тім, що голландці косо дивилися на Джаспера Аллена, власника й шкіпера брига «Боніто». Вони вважали його занадто заповзятливим у торгових справах. Не знаю, чи вчиняв він будь-що протизаконне, але, мені здається, його палка енергія була неприємна цим тугодумним, повільним людям. Нехай там як, на думку старого Нельсона, капітан «Боніто» був справним моряком і славним хлопцем, але знайомство з ним швидше було небажаним для нього. Воно, бачте, дещо компрометувало його. З іншого боку, він не хотів просто попросити Джаспера забратися геть. Бідолаха Нельсон сам був славним хлопцем. Я думаю, він посоромився б образити почуття навіть якогось кудлатого канібала – хіба що під впливом сильного роздратування. Я кажу – почуття, але аж ніяк не тіло. Коли в хід пускалися списи, ножі, сокири, дубини або стріли, старий Нельсон умів постояти за себе. У всіх інших відносинах душа його була боязкою. Отже, він сидів зі стурбованою фізіономією на задній веранді й усякий раз, як до нього долинали голоси його дочки і Джаспера Аллена, роздував щоки, а потім похмуро зітхав із виглядом вкрай пригніченої людини.

Зрозуміло, я висміював його страхи, якими він почасти зі мною ділився. Він до певної міри рахувався зі мною і поважав мої думки – не за мої моральні якості, але за те, що я підтримував нібито добрі відносини з голландською «владою». Я знав напевно, що головне джерело його страхів – губернатор Банки – чарівний, запальний, добросердний контрадмірал у відставці, – без сумніву, симпатизував йому.

Я завжди акцентував його увагу на цій втішній гарантії, й чоло старого Нельсона (або Нільсена) зазвичай на секунду прояснялося. Але потім він починав похитувати головою з таким виглядом, ніби хотів сказати: все це чудово, але в самій природі голландської влади приховані такі глибини, що ніхто, крім нього, не може їх пізнати. Яка безглуздість!

У той день, про який я кажу, старий Нельсон був особливо дратівливий. Я намагався розсмішити його веселою і дещо скандальною історією, що трапилася з одним із наших спільних знайомих у Сайгоні, як раптом він несподівано вигукнув:

– Якого біса йому тут потрібно? Навіщо він сюди прийшов?

Зрозуміло, що він не чув жодного слова. Це мене розлютило, бо анекдот справді був хороший. Я пильно подивився на нього.

– Заспокойся! – вигукнув я. – Невже тобі невідомо, навіщо Джаспер Аллен сюди приходить?

Це був перший зрозумілий натяк, який я будь-коли робив, – натяк на справжній характер стосунків між Джаспером і його дочкою. Він вислухав його дуже спокійно.

– О, Фрея – дівчина розумна, – неуважно пробурмотів він, а його уявний погляд був, без сумніву, прикутий до «влади». Ні, Фрея недурна. Щодо цього він не турбувався. Він рішуче нічого проти не мав. Вона просто проводила з ним час; хлопець її розважає, і більше нічого.

Коли проникливий стариган перестав бурмотіти, в будинку запанувала тиша. Ті двоє проводили час дуже тихо і, безсумнівно, від щирого серця. Яку більш поглинальну й менш гучну розвагу вони могли знайти, ніж будування планів на майбутнє? Сидячи поруч на веранді, вони, мабуть, дивилися на бриг – третього учасника в цій захопливій грі. Без нього не було й майбутнього. Він був для них і щастям, і будинком, і великим вільним світом. Хто це порівнював корабель із в’язницею? Нехай мене з ганьбою повісять на нок-реї, якщо це справедливо. Білі вітрила цього судна були білими крилами – мабуть, «крилами» звучить поетично, – білими крилами їхнього легкого кохання. «Легкого» – це стосується швидше Джаспера. Фрея, як всі жінки, міцніше трималася мирських умовностей.

Однак Джаспер відірвався від землі того самого дня, коли вони разом дивилися на бриг, і між ними простяглося мовчання – те мовчання, яке є однією-єдиною досконалою формою спілкування між істотами, наділеними даром мови, – і коли він запропонував їй розділити з ним володіння цим скарбом. Звичайно, він презентував їй бриг весь, цілком. Проте його серце було віддано бригу з тієї хвилини, коли він купив його в Манілі в літнього перуанця у скромному чорному сукняному костюмі, загадковому й велемовному. Може, той вкрав його біля берегів Південної Америки, звідки, за його словами, приїхав на Філіппіни «за сімейними обставинами». Це «за сімейними обставинами» звучить виразно добре. Жоден справжній кабальєро не стане далі розпитувати після такої заяви.

Ваша оценка очень важна

0
Шрифт
Фон

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке

Скачать книгу

Если нет возможности читать онлайн, скачайте книгу файлом для электронной книжки и читайте офлайн.

fb2.zip txt txt.zip rtf.zip a4.pdf a6.pdf mobi.prc epub ios.epub fb3

Популярные книги автора