Побувавши в цьому казковому царстві, Ікабод остаточно втратив душевний спокій; всі його поми сли зосередилися на одному: як завоювати взаємність незрівнянної дочки ван Тасселя. На цьому шляху йому, втім, належало подолати набагато більше труднощів, ніж ті, що випадали зазвичай на долю мандрівних лицарів старих добрих часів, яким не часто доводилося стикатися з кимось, окрім гігантів, чарівників, злих драконів та їм подібних супротивників, що можна було приборкати без особливих зусиль, а також потрібно було пробитися крізь якісь нікчемні залізні або мідні двері і адамантові[7] стіни, щоб проникнути в одну з замкових веж, де нудилася дама їхнього серця; все це лицар робив з такою ж легкістю, з якою ми дістаємося начинки різдвяного пирога; після чого красуня, звісно, віддавала йому руку і серце. Ікабоду, однак, належало пробитися до серця сільській кокетки, огородженого лабіринтом примх, що зводили на його шляху нові труднощі і перешкоди; він мав зіткнутися з купою лютих суперників, незліченних сільських залицяльників, наділених справжнісінькою плоттю і кров'ю конкурентів, що ревно охороняли підступи до її серця, насторожено й сердито стежили один за одним, але готові об'єднатися заради спільної справи і колективними зусиллями розчавити нового претендента.
З-поміж них найбільш грізним противником був дужий, метушливий і буйний молодик на ім'я Абрагам, або, як кажуть голландці, Бром ван Брунт, герой тутешніх місць, чутки про подвиги і міць якого гриміли на всю околицю. Це був широкоплечий, м'язистий хлопець з короткими кучерявим волоссям і грубуватим, хоч і не позбавленим приємності, веселим, завзятим і водночас зухвалим обличчям.
Через свою геркулесову статуру і надзвичайну фізичну силу він отримав прізвисько Бром Бонс,[8] і під цим ім'ям був відомий всюди. Він мав славу чудового наїзника і справді сидів у сідлі як татарин. Він незмінно відвідував усі скачки, півнячі бої і завдяки своїй фізичній силі, яка в умовах сільського життя надає людині певної ваги і впливу, постійно виступав третейським суддею у всіх суперечках і сварках, причому, зсунувши набакир шапку, виносив рішення тоном, що не допускає ані невдоволення, ані заперечень.
Він перебував у постійній готовності зчинити бійку або якусь кумедну витівку, хоча, відверто кажучи, в ньому було набагато більше запалу, ніж злоби; за всієї його безмежної грубості основною рисою характеру Брома була молода, пустотлива веселість, що нестримно рвалася назовні. Його оточували три або чотири приятелі, яких він, можна сказати, виховав і які дивилися на нього як на приклад; очоливши їх, їх він роз'їжджав околицями і був присутній при кожній сварці і на кожному веселому збіговиську на кілька миль навколо. За холодної погоди його можна було впізнати по хутряній шапці, прикрашеній пишним лисячим хвостом, і коли фермери на сільських сходах помічали десь на віддалі цей добре знайомий усім головний убір попереду купки відчайдушних вершників, вони завжди чекали неминучої бурі. Часом його ватага, пролітаючи опівночі позаду фермерських будиночків, давала про себе знати вигуками, що нагадували крики і гикання донських козаків, і бабусі, раптово прокинувшись від сну і прислухаючись, аж доки все не вщухне, вигукували: «Ох, та це ж Бром Бонс зі своєю ватагою!» Сусіди зиркали на нього з острахом і водночас захоплено, з любов'ю, а коли поблизу траплялася якась навіжена витівка чи неабияка бійка, вони незмінно похитували головами і висловлювали впевненість, що це справа рук Брома Бонса.
Цього шалапутного героя з певного часу зачарувала квітуча Катрін, яку він обрав предметом своїх незграбних залицянь. І хоча його люб'язність надзвичайно скидалася на ніжність і турботу ведмедя, все ж, як шепотіли на вухо, вона аж ніяк не відкидала його домагань. Так чи інакше, але це стало попередженням для всіх інших залицяльників, що поквапилися забратися з дороги, бо хто ж наважиться оскаржувати кохану самого лева. Ось чому щоразу, коли кінь Брома недільного вечора стояв прив'язаний біля огорожі ферми ван Тасселів, – а це було вірною ознакою того, що його господар фліртує, або, як то кажуть, «в'ється» десь всередині, – всі інші претенденти, зневірившись в успіху, проходили повз і переносили військові дії в інші місця.
Саме таким був грізний суперник, з яким належало зіткнутися Ікабоду Крейну. Взявши до уваги всі обставини, – людина сильніша за нього, певно, відмовилася б від суперництва, людина мудріша – впала б у відчай. Однак його характер являв собою щасливе поєднання м'якості і завзятості. І зовні, і за своїм духом і вдачею Ікабод Крейн скидався на очеретяну тростину – він був гнучкий, але міцний; і хоча він часом згинався, проте зломити його ніхто б не зміг; він схилявся від найменшого натиску, та за якусь мить – крак! – знову випростовувався і так само високо, як раніше, здіймав голову.
Вступити у відкрите єдиноборство з подібним супротивником було б божевіллям, бо Бром не належав до числа людей, що терпітимуть перешкоди в своїх любовних справах; він був, здається, більш полум'яним і більш пристрасним спокусником, ніж сам Ахіллес. А отже Ікабод почав повільний, поступовий, на перший погляд непримітний, наступ. Прикриваючись своїми знаннями вчителя співу, він нерідко навідувався на ферму ван Тасселів; цей привід був потрібен не тому, що він побоювався надокучливої опіки батьків, яка часто стає каменем спотикання на шляху кохання. Балт ван Тассель був поблажливий; він любив свою дочку, любив її навіть більше, ніж люльку і, як личить розсудливій людині і чудовому батькові, надав їй право вільно розпоряджатися собою. Його гідна дружина була по горло зайнята домашнім господарством і пташиним двором, бо вона розсудила, і, слід визнати, досить мудро, що качки і гуси – божевільний народ, який потребує догляду, тоді як дівчата самі в змозі подбати про себе. Ось чому ця вічно заклопотана господарка або носилася по будинку, або сумлінно працювала за прядкою на одному кінці веранди, в той час як на іншому добряк Балт ван Тассель димів своєю вечірньою люлькою, пильно спостерігаючи за рухами маленького дерев'яного воїна, озброєного парою шпажок – по одній в кожній руці – і хоробро воював з вітром на вежі, яка вінчала собою хлібну комору. А Ікабод між тим залицявся до дочки або біля джерела попід розлогим в'язом, або прогулювався по двору в сутінках о тій порі, коли всі сприяє красномовним одкровенням закоханих.
Зізнаюся, мені невідомо, у який власне спосіб влаштовують облогу і як врешті-решт завойовують жіноче серце. Воно для мене завжди залишалося загадкою і предметом щирого захоплення. Одні серця мають якесь вразливе місце, так би мовити – вхідні двері, в той час як до інших ведуть тисячі шляхів, а отже й оволодіти ними можна за допомогою тисячі способів. Перемога над першим – найбільший тріумф спритності і винахідливості, але вищий доказ стратегічного таланту – це вміння утримувати владу над другим, бо тут чоловікові доводиться битися за фортецю біля всіх воріт і кожної бійниці. Людина, що завоювала тисячу звичайних сердець, набуває завдяки такому подвигу певної слави, але той, кому вдається зберегти безумовну владу над серцем кокетки, – воістину справжній герой. Грізний Бонс аж ніяк не належав до розряду героїв, і ледь Ікабод перейшов до наступальних дій, як надії Брома стали помітно згасати: ніхто не бачив більше його коня в недільний вечір біля огорожі ферми ван Тасселів; між ним і наставником Сонної лощини крок за кроком розпалилася ворожнеча не на життя, а на смерть.