— Бідолаха Крісті, його аж перехнябило від його шельмівства.
— Саймоне, — сказала місіс Дедалус, — ти не подав місіс Райордан соусу.
Містер Дедалус вхопився за соусник.
— Невже! — заволав він. — Місіс Райордан, простіть бідолашного сліпця.
Данті прикрила тарілку руками:
— Ні, дякую.
Містер Дедалус повернувся до дядька Чарлза:
— Як там у вас, сер?
— Повний порядок, Саймоне.
— А в тебе, Джоне?
— Нормально. Собі візьми.
— Мері? На, Стівене, — це щоб волосся кучерявилось. Він щедро полив соусом Стівенову тарілку і поставив соусник на місце. Тоді спитав дядька Чарлза, чи м'ясо м'яке. Дядько Чарлз відповісти не міг, бо мав повен рот, і тільки головою кивнув.
— А слушно відповів наш друг канонікові, га? — сказав містер Дедалус.
— Ніколи б не подумав, що він здатен на таке, — сказав містер Кейсі.
— Я дам вам пожертву, отче, коли ви перестанете робити з Божого дому виборчу дільницю.
— Гарна відповідь католика своєму священикові, — сказала Данті.
— Вони самі напрошуються, — ґречно сказав містер Дедалус. — Мали б крихту розуму, то дбали б краще про релігію.
— Це і є релігія, — сказала Данті. — Вони сповняють свій обов'язок, остерігаючи людей.
— Ми ходимо до дому Божого, — сказав містер Кейсі, — смиренно молитися нашому Творцеві, а не для слухання передвиборчих промов.
— Це і є релігія, — повторила Данті. — Вони роблять правильно. Вони повинні наставляти паству.
— І розводити пропаганду з амвону? — спитав містер Дедалус.
— Звичайно, — сказала Данті. — Це справа суспільної моралі. Що це за священик, який не каже своїй пастві, що правильно, а що ні?