Місіс Дедалус відклала ножа з виделкою й сказала:
— Змилуйтеся, змилуйтеся! Хоч у цей єдиний день у році забудьмо про політичні дискусії!
— Ваша правда, мадам, — сказав дядьке Чарлз. — Ну, Саймоне, на цьому стало. Більше ні слова.
— Так-так, — поквапився сказати містер Дедалус. І рішуче відкрив полумисок:
— Ну, кому ще індика?
Ніхто не відповів. Данті сказала:
— Гарні мені слова в устах католика!
— Місіс Райордан, я благаю вас, — сказала місіс Дедалус, — облиште цю тему. Данті накинулася на неї:
— То я маю сидіти і слухати, як глузують з пастирів моєї церкви?
— Ніхто проти них ні слова не каже, — мовив містер Дедалус, — якщо вони не пхаються в політику.
— Єпископи й священики Ірландії сказали своє слово, — сказала Данті, — і їх треба слухатись.
— Хай відкинуться від політики, — сказав містер Кейсі, — а то люди відкинуться від їхньої церкви.
— Ви чули? — сказала Данті, повертаючись до місіс Дедалус.
— Містере Кейсі! Саймоне! — сказала місіс Дедалус. — Припиніть уже!
— Негаразд! Негаразд! — сказав дядько Чарлз.
— Що? — вигукнув містер Дедалус. — То ми мали лишити його англійцям на поталу?
— Він перестав бути гідним вождем свого народу, — сказала Данті. — Він став публічним грішником.
— Усі ми грішники, і то чорні, — холодно сказав містер Кейсі.
— Горе тому, через кого спокуси приходять! — сказала місіс Райордан. — Ліпше такому було б, коли б млинове жорно прив'язано йому до шиї, і він був кинутий у море, ніж щоб він спокусив одне з цих малих. Це слова Святого Духа.
— Дуже погані слова, якщо хочете знати, — стримано сказав містер Дедалус.
— Саймоне! Саймоне! — сказав дядько Чарлз. — Дитина!
— Так-так, — сказав містер Дедалус. — Я мав на увазі... мав на увазі слова носильника на залізниці... Зрештою, все в порядку. Ану, Стівене, покажи тарілку, старий. На, доїдай. Ось.