Юлія Шеко - Покарані

Юлія ШекоПокарані

Він тримав її під руку і лагідно посміхався. Вони вели банальну розмову про всілякі дрібниці і жінка раділа, що хоча б сьогодні йому стало краще і вони змогли нарешті домовитися про романтичне рандеву. Він виглядав вишукано: на ньому були джинси та білосніжне поло, комірець якого пробивався над лацканами темно-синього піджаку. На його запястку виблискував дорогий годинник, а на ремені чітко проступав фірмовий знак «Dolce amp;Gabanna». Вони неспішно йшли набережною Круазеттнайвідомішим місцем для прогулянок місцевої аристократії та найпоширенішою визначною памяткою для туристів. Навколо було досить багато людей, аби ці двоє отримали змогу відчути себе в інтимній обстановці; та навпаки, жінка не без задоволення спостерігала як оцінюють її кавалера пристарілі дами і відчувала захоплення від того, що саме вона тримає його зараз під руку. Вона очікувала палкого продовження вечору у її невеличких апартаментах і її проймало завчасне збудження лише від однієї думки про це.

 Не бажаєте морозива?  закрутився коло них хлопчак із морозильною скринею на шиї.

 А що ви можете запропонувати?  інтелігентно відповів чоловік, розглядаючи асортимент ласощів.

За хвилину він тримав у руках два вафельних ріжки, а задоволений юнак вже зникнув з їхнього поля зору, приголомшений небувалою щедрістю чоловіка. Дати на чайові більше, ніж коштує саме морозивоце було для нього справжньою дивиною.

Чоловік простягнув одне із морозив супутниці і загадково промовив:

 Обожнюю вершки з полуницею, а ви?

Вона відчула як зашарілась, розтанувши під його наполегливим поглядом, а він продовжував з усміхом спостерігати за своєю привабливою супутницею і її невпевненими діями. Жінка ледь торкнулася морозива, відкусивши від нього маленький шматочок і чоловік відчув підсвідому втіху, спостерігаючи як вона невміло намагається злизати із краєчок вуст залишки цієї солодкої речовини. Чоловік хотів запропонувати їй допомогти у цьому, але зрозумів, що ще не час для таких кардинальних кроківвін хотів змусити її знемагати у передчутті, очікуваного для них обох, завершення. Він навмисне торкнувся її оголеної шиї, відчувши як вона здригнулася, але вдав, ніби нічого не відбулося і першим зрушив з місця, виміряючи кроками бруківку набережної Круазетт.

Зовсім раптово чоловік зупинився, відчуваючи запаморочення у голові; він зблід, а на його чолі виступили блискучі крапельки поту. Жінка й не зчулася як він непритомний упав до її ніг, привернувши цим увагу навколишнього люду. Вже за мить його оточив натовп зівак, а вдалині відлунювали сигнали швидкої допомоги, котрі поспішали на терміновий виклик з найвідомішої набережної міста. Ніхто й не здогадувався, що цей випадок стане першим у низці страшних, безповоротних подій, котрі зовсім скоро зваляться на плечі усієї планети Земля.

Ілона швидко перемикала канали у пошуках чогось ненавязливого. На екрані весь час зявлялися моторошні картини місцевих та зарубіжних новинядерний вибух в Японії, цунамі в Індонезії, торнадо над Америкою Хоч все це відбувалося досить далеко від неї, вона не могла відігнати від себе думку, що рано чи пізно якась катастрофа прийде і до її країни. Тоді вона перетвориться із споглядача на очевидця і хто знає чим це все закінчиться для неї та її близьких.

Налякана власними думками, вона нарешті зупинилася на одному із телеканалів. Всоте тут прокручували затягнутий серіал про сіру мишку, котра врешті решт стає красунею і завойовує серце ідеального чоловіка. Ця банальщина завжди дратувала її, але не сьогодні. Останнім часом вона стала занадто знервованою та сприймала все близько до серця, тому зараз перегляд безглуздої, і в той же час легкої, мелодрами був для неї порятунком від нестримного потоку невтішних новин.

Помічаючи на екрані лише яскраві відблиски, вона замислилася над тим, чому у новинах в основному висвітлюють негативні явища. Рідко їй вдавалося натрапити на оптимістичний сюжет чи побачити радісне обличчя журналістки із місця подій. В основному, кореспонденти повторювали однакові тексти про вбивства, пограбування та природні катаклізмизмінювалися лише місця та кількість жертв. Вона закрила очі. Невже у світі все настільки погано? Чи може, вони навмисно це роблять?

Нещодавно, в одній із соціальних мереж, вона прочитала про методи маніпулювання громадською свідомістю засобами масової інформації. Немов би вони навмисно входять в довіру, а пізніше користуються нею; навмисне застосовують приховані методи психологічного впливу аби змусити громадськість зробити або подумати те, що їм буде вигідно. Може, освітлення світових катастроф і справді комусь вигідно? А може вони просто відвертають цим увагу населення від нагальних проблем?

Хиже завивання домашнього улюбленця змусило її здригнутися. Вона розгублено поглянула на кота, що сидів під вхідними дверима і шкрябав їх лапою, висловлюючи бажання вийти геть.

 Анфісій, що з тобою?  запитала вона і пішла в напрямку дверей.

Помітивши рухи господині, кіт ще більше почав шкрябти підлогу біля дверей, а його завивання ставало дедалі гучнішим та наполегливішим. По її шкірі пробігся мороз.

Вона спробувала взяти кота на руки і приголубити йогоможливо, він був чимось наляканий і в такий момент тішитися на руках було б для нього найкращим заняттям. Та замість того, щоб замуркотіти в її обіймах він відсахнувся від неї і знову спрямував свій погляд на вихід. Він ніби хотів щось їй сказати, щось термінове і дуже важливе; але розуміючи, що господиня все одно не зрозуміє його, просто благав випустити з квартири. Це було зовсім не схоже на ньогоцей кіт ні разу в житті не переступив поріг затишної домівки, переважаючи дивитися на світ через перила просторого балкону. Його поведінка стурбувала жінку. Ще кілька хвилин вона намагалася повернути кота до свого звичного стану та він продовжував розпочату справу, не зрушуючи з обраного місця. Вона покинула марні спроби і попрямувала до кухні, аби заварити заспокійливого чаю з мелісою. Собі, а не коту, хоча, напевно, йому це б також не завадило.

Лікар в черговий раз потер втомлені очі, борючись з набридливими приступами позіхання. Ці чотирнадцять годин чергування виявились занадто насиченими для нього. Здавалося, ніби усі хворі міста, та де тамкраїни! зібралися в цій невеличкій лікарні. Його щохвилини турбували неспокійні пацієнти та медсестри, що не могли собі дати ради та самотужки впоратися зі скаргами хворих. До того ж, його змінник запізнювався вже на дві години і ніхто не знав коли він врешті решт прибуде. Знаючи його натуру, він вже налаштовував себе на відпрацювання ще одного чергування, яке також обіцяло бути досить важким. Він розумів, що може зателефонувати завідуючому і розповісти йому про ситуацію, що склалася, але не хотів заробити собі ганебне клеймо донощика, який при першій ліпшій нагоді готовий видати свого товариша по роботі. Може, з ним трапилась халепа і саме тому він запізнюється? Можливо, він має серйозні підстави для затримки, але не в змозі попередити напарника? Як би там не було, лікар Степовий розумів, що не має іншого виходу як просто змиритися з ситуацією та продовжувати працювати у звичайному темпі. Хоч як би йому не хотілося нарешті закрити важкі повіки і, пригорнувшись до коханої, поринути у країну далеких снів.

Отримавши вільну хвилинку, він згадав про Ілону та подумав, що було б добре подзвонити їй. Весь час у напруженому графіку, він не мав змоги поцікавитись її справами та самопочуттяма зараз це питання було найголовнішим для нього. Він турбувався про неї, хоч вона й завжди заспокоювала його. «Халепи трапляються лише з тими, хто на них чекає»,  казала вона, намагаючись переконати його викинути дурню з голови. Вона дивилася на світ занадто «рожево», а він, як типовий представник своєї професії, розумів, що у житті все не настільки добре як цього хотілося б. Не зважаючи на свою недовгу лікарську практику, він бачив достатньо аби впевнитися у своїй правоті. Невже діти заслуговують на невиліковні недуги? Невже старі люди заслуговують на останні дні самотності, покинуті рідними напризволяще у старечих будинках? Невже люди заслуговують на війни та передчасні смерті, яка без розбору забирає кожного, хто потрапився на її шляху?