Юлія Шеко - Танго долі

Юлія ШекоТанго долі

РОЗДІЛ 1

Мені завжди подобався вираз «народився в сорочці». Ніби, не зважаючи на будь-які підлості та невдачі, тебе все одно врятують, витягнуть зі складних ситуацій, допоможуть не потрапити у біду Як кажуть, янгол-охоронець завжди поруч. Так от, все цеточно не про мене. Навіть сьогодні, у такий чудовий день свого двадцятипятиріччя, я все одно потрапила у халепу. Ось я перечіпляюсь за сходинку тролейбуса, відчуваю як втрачаю рівновагу і лечу прямісінько у брудну і, я впевнена глибоку, калюжу. Бачу як пасажири всередині тролейбусу та на зупинці витріщаються на мене, навіть не намагаючись простягнути руку допомоги. Моє гарно закручене волосся, на яке я витратила дві години дорогоцінного часу, розкуйовджується, а блідо-рожева сукня вкривається підступними плямами. Ну що ж, хіба це вперше?

Але стоп! Що це? Картинка змінюється, плівка перемотується назад і ось на пів шляху до мого грандіозного занурення зявляється вінчорноволосий красень. Його статура досить міцна аби схопити та втримати мене, при цьому навіть не похитнувшись Я із вдячністю побитої кішки дивлюся на нього, а він спускає мене з рук і ставить на землю.

 Вам треба бути обережнішою.  промовляє він мені низьким баритоном.

 Ага.  тільки й в змозі видавити я із себе, зачарована його голосом.

Він відходить від дверей, пропускаючи повз невдоволений натовп.

 Поставали на проході!  обурюється бабуся і штовхає мене у спину.

Я знову не втримуюсь на ногах і падаю в обійми незнайомця.

 Пробачте.  виправдовуюсь я.  Я ненавмисне.

 Пусте.  відповідає він і, схопивши мене на руки, переставляє на безпечну відстань.  Було б прикро якби ви зіпсували своє вбрання.

 Та!  кидаю я.  Мені не звикати.

 Тобто, ви вже не вперше падаєте у калюжу?  сміється він.

Але хіба це смішно?

 Я не лише падаю в калюжі.гордо кажу я.  Зі мною багато й чого іншого трапляється.

 Тобто вимайстер із потрапляння у халепи?

 Можна й так сказати.  сумно підтверджую я.  Але, до речі, це перший випадок за тиждень. Напевно, той, хто робить мені всі ці підступи, лише сьогодні повернувся з відпустки.

 О, то вас можна привітати?

На його вустах знову сяє посмішка і я автоматично посміхаюсь у відповідь. В голову раптово приходить неймовірна ідея.

 А ви б не могли на один день стати моїм кавалером?

Я обожнюю своїх подруг. Ми знайомі ще зі шкільних лав, тому знаємо одна одну, немов облуплених. Я ладна піти на все заради них. Та все ж таки інколи у мене виникає непереборне бажання вбити їхі бажано всіх одразу.

Нас разом пятеро. Олеся подорослішала з нас найпершоюу сімнадцять років вона вийшла заміж, через пів року народила малюка. Зараз цьому шибенику сім років і він в змозі довести до істерики навіть найспокійнішу людину в світі. Та вона почуває себе щасливою. Ірка час від часу крутить короткі романи, притримуючись певних правил у виборі чоловіка. Він обовязково має бути елегантним, щедрим, розумним, ввічливим, цікавим у спілкуванні Та ще багато іншого. Ну а головнестаток. Як вона сама кажез любим рай і в курені, якщо курінь на Балі.

Аня найближча меніми вдвох мріємо про благородних принців, про велику родину та будиночок за містом. А ще декількох собак різної породи. Єдина (і дуже вагома) наша відмінність полягає в Аніному нареченомувін у неї справжній, а не уявний, як у мене. Ну і Тонявперта, впевнена у собі, трішки самозакохана бізнес-леді. По закінченню школи, вона одразу ж пішла на роботу до адвокатської контори і зараз, отримуючи заочно вищу освіту, вже претендує на досить високу посаду. Кілька місяців тому вона одружилася з одним зі своїх клієнтів.

Сьогодні, у свій день народження, я не могла постати перед ними на самоті. По-перше, вони всі мали прийти зі своїми половинками і я, напевно б, почувала себе білою вороною серед них. А по-друге, я вже сказала їм, що маю кавалера. Хоч це і було брехнею, я вірила, що зможу якось вийти із ситуації. Невже доля, в нагороду за мої попередні негаразди, послала мені цього чоловіка? Я не тішилася ілюзіями щодо тривалих стосунків та раділа, що хоча б на один день звільнилася від надокучливих питань своїх подруг.

 Нарешті!  налетіла на мене Іра.  Ми гадали, що ти знову потрапила у неприємності.

Я перевела погляд на свого супутника, благаючи його мовчати. Сподіваюсь, він зрозуміє мої натяки і не розкаже про недавній інцидент.

 Та годі тобі!  підхопила весело Олеся.  Все з нею добре, хіба не бачиш?

 Дякувати Богу, що сьогодні твою сукню не зажувало в ескалатор.  влізла у розмову Тоня.  Нас би це не здивувало, а от, гадаю, чоловіки були б в шоці від напів оголеної іменинниці.

 Познайомтесь, це Богдан.  вирішивши не зважати на підколювання подруг, сказала я.

Мій новий знайомий тримався впевнено, гордо оглядаючи присутніх. Однією рукою він обіймав мене за талію.

 Радий знайомству.  гучно сказав він.

По черзі він кожному із чоловіків потиснув, а жінкам поцілував руки. Я здивувалась, що ще досі існують такі галантні особи і краєм ока помітила здивування своїх подруг. «Ну що, зробила я вас?»переможно думала я, дивлячись на Богдана. Шкода тільки, що цей спектакль лише на один день.

 Як давно ви знайомі з нашою Вітою?  запитала як завжди говірка Олеся.  Вона у нас як партизан, витягнути з неї якісь подробиці неможливо.

 Не так давно, як ви гадаєте.  хитро відповів Богдан.

«Всього сорок хвилин»подумала я і опустила очі донизу. І чому мої любі подруги так люблять про все допитуватись?

 А скільки вам років?  запитала в свою чергу Аня.

Біля неї сидів із замріяним поглядом Ігор і тихо хрумтів салатом. За весь час нашого знайомства я почула від нього лише кілька слів. Цікаво, разом з нею він такий же мовчазний?

 Двадцять два.  не вагаючись відповів Богдан.

Всі помітно зацікавились. Чесно кажучи, я й сама була здивована почутому, адже виглядав він щонайменше на двадцять вісім!

 О  проспівала Іра.  То тебе потягнуло на молодняк, Вітусь?

 А ти щось маєш проти?  відбила я подачу, зиркнувши на її сьогоднішнього кавалера.

Це був дорослий, я б сказала, поважного віку чоловік, який зосереджено за всім споглядав. Його сивина була вдало замаскована каштановою фарбою, а на обличчі вже давно проступили глибокі зморшки. Іра почала їсти ще гарячий жульєн, зосереджено длубаючись у ньому.

 Може, потанцюємо?  запропонував Олесин чоловік, щойно почув музику.  Сьогодні тут грає оркестр, чому б не насолодитися цим?

 Дозволите запросити вас?  простягнув долоню Богдан, слідкуючи прикладу попередника.

Повільно кружляючи в танці, я помітила, що тільки одна Іра сидить з похнюпленим виглядом і часто ковтає дороге вино. Це було не схоже на неї і я вирішила розібратися у чому справа як тільки зявиться потрібний момент. А поки, ми мовчки танцювали з Богданом і я боязко притискалася до нього, не бажаючи бути викритою. В той час як він, здається, почував себе досить комфортно, міцно тримаючи мене за талію.

Після трьох келихів шампанського, я зрозуміла, що час зупинятися. Усі присутні були достатньо пяними аби звертати увагу на винуватицю сьогоднішньої події (тобто на мене) і розбрелися парами по закутках кафе. Я відчула полегшення, звільнившись від ролі закоханої жінки. На мій подив, тільки один Богдан залишався тверезим, торкнувшись вишуканого вина всього один раз. Зараз він сидів на шкіряній софі і про щось дискутував з Іриним бойфрендомчи то про політичні, чи то бізнесові новини. Згадавши про подругу, яка зникла з мого поля зору ще хвилин двадцять тому, я попрямувала до дамської кімнати.

Там було тихо і порожньо; мимохідь я подумала, що Іра непомітно пішла з кафе, коли ми несамовито обговорювали якусь нісенітницю. Але тоді чому залишився її кавалер?

Нарешті, з однієї із кабінок долинули незрозумілі звуки.

 Ірка!  невідомо навіщо голосно крикнула я. У голові нестримно стрибали коники від міцного напою.  Ти тут?

За хвилину двері розчинилися, з-за них зявилась Ірина голова. Порівнюючи з початком нашої зустрічі, вона мала змарнілий, навіть хворобливий, вигляд.

 Щось трапилось?  схвилювалась я.  Тобі зле?