Ярослав Трінчук - Рапсодія у Ре мінорі

Ярослав ТрінчукРапсодія у Ре мінорі

ІНТРОДУКЦІЯ

Десь там у небесних глибинах блукають тінідуші політиків продажних, убивць, гестапівців і кагебістівусіх, хто чинив зло. Вони ждуть суду. Їм важконесуть бо на собі весь тягар лиха, що вчинили самі, та вчинено з подачі їхньої і потурання. Вони хотіли би звільнитися від того тягаряне можуть; вони хотіли б, щоб їх стерли, щоб їх не було зовсімВищий Закон не дозволяє. Був вчинокбуде плата.

Старий Микола, характерник, що мучиться й не може вмерти, зна про це. Він просить Велесатой час від часу опускається на землю: тут він куратор над персонами, що прагнуть забуття,  забрати його душу:

 Я же служив тобі, як міг,  говорить,  візьми мене до себе, позбав страждань.

 Ти знаєш, що таке страждання? Наївний! Можливо, це остання твоя радість,  каже Велес.

 Лякаєш? Хіба це Велесу пасує?

 Ти зі мною розмовляєш, як з людиною, що вимагає лестощів, наче не розумієш, що таке пекло.

 Пекло, кажеш? А що було тут? Перед ним?

 Ти грався в життя. Робив там фокуси якісь, зводив жінок, дурив чоловіків, відвертав бурю, хмари розсував. Але ж це іграшки дитячі.

 Зате я зла великого не коїв.

 Зла не буває маленькоговоно не замикається в собі.

 Я цього збагнути не годен.

 Не розуміти злаце є найбільше зло.

 Так, великий Велесе. А як на мене, найбільше злопорушувати заповіді Отця.

 Сперечаєшся? А я прийшов спитати: ти прагнеш кінця, чи хочеш утекти від себе?

 Але ж ні те, ні те для мене неможливе. Мій кінецьпочаток твоїх знущань наді мною. А утекти від себе, значить, віддатися тобі. Теж для знущань. Я ж хочу суду Найвищого Судді.

 Гаразд, лукавий старче, даю тобі пару годин і волю над силами природи. Там мучиться життям один молодик, можеш йому дещо показати, але в його розум і душу не лізь. Як тільки він повернеться обличчям до життя, я заберу тебе до себе. Іди.

ЖІНКА І СКРИПКА

Тимофій любив мріяти. Вимальовував собі дивні світи, незвичайних людей, чудернацькі дерева; у його фантазіях квіти вміли говорити, співати, усміхатися, музика звучала з кущів, а янголи співали, гойдаючись на білих хмарах. Усі випромінюють добро, живуть разом, спілкуються, розмовляють, танцюють, ведуть хороводи, одним словомгармонія. Вимальовував собі міста, де будівлі не тиснуть на людину, а милують око, де кожен дім, кожна деталь продумані, де все гармонує з ландшафтом і є його органічним доповненням, де погляд людини відпочиває, а мешканці такого міста не знають злоби, ненависті. Інколи про свої марення ділився з ровесниками. Над ним кепкували, насміхалися, та він не переймався тим. Якось ще в школі замість контрольної роботи намалював у зошиті будинок. З фонтанчиком, зі скульптурною групою, довкола живопліт, сад, яскраві сонячні плями, песик бігає. Ну й що з того, що він пояснював, що хотів би бачити світ саме такимотримав двійку, під затильника від батька, хоча, якщо чесно, батько руку ніколи не прикладав, просто учителька допекла, і він ляпнув, розсердившись; але Тимофій знав, що це без злоби, і не образився. Не можна ображатися на батька.

Все одно нічого не допомогло. Він час від часу виводив у зошитах якісь лінії, комбінував кольоровими олівцями незрозумілі різнобарвні фігури і тішився, коли виходило до ладу.

 Якби від мене залежало, то світ був би іншим,  кинув насмішникам, подивився кожному в вічі й додав:І ви теж.

Сказав і пішов геть. У самотність.

Потім над ним кепкували в університеті.

 Ти архітектор,  говорили,  а бавишся, як дитина.

Усе б то нічого, та він не вмів порозумітися з дівчатами. Ні, ні, вони віддавалися йомупроблем на цьому фронті не було. Та справа в тому, що він весь час думавне знає, звідки воно,  що жінкалялечка для потреби чоловіка; а виявляється, ті лялечки переконані, що саме чоловіки створені для їхньої потреби. Одна такаколи він, постаравшись у своєму чоловічому досвіді, спитав, як їй,  насмішливо відповіла: «Так як дома. З чоловіком». Такої нищівної критики не знав ще. Саме ця фраза поставила крапку у роздумах, чи потрібно йому женитись. Теперні. Хоч би курси удосконалення придумав хтось Потім, начитавшись всіляких східних книжок, зробив висновок: всі оті «Кама сутри» «Дао» і «Тантри» для обділених. У нормальної людини мусить бути обовязок і якісь вищі духовні запити. Безперечно, секс має велике значеннябез нього на землі не було б живої билинки,  та для людини він повинен існувати тільки у рамках кохання. Тільки у рамках кохання!

 Ви що не чули?!  кричав на товаришів у гуртожитку, коли їх заносило у цій темі.Секс повноцінний може бути тільки у рамках кохання!

 Теорія гарна,  сказав Григорій, сусід по гуртожитку,  але на практиці не здійсненнаплоть могутніша за почуття. Плоть могутніша навіть за розум.

Тимофій це розуміє. І знає чому.

 Ти правий,  говорить Григорію.  Тисячоліттям людське почуття руйнується ідеологією. Де панує ідеологія, там почуття скалічене.

На мить стало тихо, а потім хтось із студентів спитав:

 А церква?

Студент, очевидно, мав на увазі, що у церкви ідеологія гуманістичного наповнення і вона не руйнує почуття.

 Церква,  крикнув Григорій,  начисто заполітизована. А де політика, там ідеологія.

 Церква винна у тому, що обєднавшись з політичними ворохобниками, стала для них ідеологічним прикриттям і втратила здатність виконувати свої функції,сказав Тимофій спокійно.  Церква мала би піклуватися про наші душі, викультивовувати почуттялюбов, повагу до людини, гідність, смиренність. А заідеологізований світ та світ, що позбавлений ідеології, але проникнутий ідеєю збагачення, становиться рабом фізіології. А де фізіологія бере верх, звідти ерос виганяє кохання. Ось чому плоть могутніша за почуття.

З ним не сперечалисяза винятком Григоріяне тому, що погоджувались,  Тимофій умів знаходити підтвердження, а студентам не хотілося проникати у глибину питання і шукати контраргументи.

Якось він захопився однією красунею. Сильно. Можна сказатиполюбив. Танцював з нею, і так йому добре було, а потім підійшов до них сильніший за нього і забрав її. Взяв за руку і повів. Вона лиш повернула голову і винувато посміхнулась. Це було на першому курсі. Дівчина зустрічалася з тим лобурякою весь час, а Тимофій ходив до спортзалу. І дуже сумувавдівчину він покохав. По справжньому. Так, у всякому разі, переконував себе. Уже на пятому курсі вони зустрічаються. Той лоботрясочевидно, щоб похвастатися перед пасієюобразив Тимофія. Тимофій майже непомітноу підборіддя,  і образник падає. Тоді він бере дівчину за руку, і та йде з ним. Пройшовши метрів двадцять, несподівано відчув: вона йому чужа. Чужа до болю! Він відпустив її руку, сказав «до побачення» і пішов. Оглянувся, а дівчина стоїть і плаче. Дивні створіння оті дівчата, подумав, дивні.

Він мріяв про щось таке романтичне, піднесене, щоб пристрасть була, ну, хоча б якесь там почуття, щоб гарні слова звучали, аби поезія відчувалася, а то голий секс. Ні, ні, це теж гарна штукаособливо, коли маєш справу з Яною: до неї торкнешся, а вона тремтить; не тремтитьвібрує,перса тужавіють, очі іскряться, але того замало. Кажу вам: замало.

Тож Тимофій був катастрофічно самітнім. Ні з ким не міг порозумітися, ні з ким не вмів дружити. Мав недругів, але не розумів, чому вони ставляться до нього вороже; а ті, кого вважав друзями, жартували над ним і кепкували над його, як говорили, причудами. Та дідько з ними.

Єдине місце, де він почувався затишно і, як не дивно, захищеним, це кімната Яни. Особливо комфортно тоді, коли вона вивчає свою партіюдівчина грає у симфонічному оркестрі. Він влаштовується зручно в кріслі й сидить тихо-тихо. Іноді щось читає, іноді роздивляється альбоми, але в такі хвилини завжди відчуває себе умиротвореним. Скрипочка виспівує, він фантазує; і хоча десь там люди намагаються надурити один одного, що йому до тоготой світ далеко-далеко звідси. Майже не видно. І не цікавий. Для нього варті щось лише дві речідівчина і скрипка У цьому словосполученні він вгадуєяскраво, зримо, до болю в шлункуєство вселенського трагізму та відчуває єдність дівчини і скрипки. Вона, Яна, людині так не розкриється, як розкривається цій деревянці з натягнутими жилами. І оті звуки то не музика, ніце сповідь беззахисної самотньої душі. Його, безробітного Тимофія, можна обманути в словах, але не в почуттяхта він не винен, що почуття в нього загострене Але є речі, на яких він розуміється добре. Скажімо, для диригентаяк і для композитораіснує партіяскрипки, віолончелі, духових, ударних та іншого причандалля, але ні для диригента, ні для композитора не існує людини. Є інструмент, і є для нього партія. Важливо єдинемузика. А вона можлива, коли добре функціонує цілісний організморкестр. У ньому ж місця для особистості немає. Правда, він також розуміє, що оркестрант отримує винагородувідчуття участі в містерії творіння, відчуття участі в містичному священнодійстві, коли ти не особистістьце ніщо,  а провідник високої ідеїі байдуже, звертає хтось на тебе увагу чи ні. Музикапонад усе. А потім та це вже проза