Дійсно, Кафка і в родині був майже таким же чужим, як і в місті, країні, добі. Мав трьох сестер, та тільки наймолодша Оттла його любила, але, як і всі, не розуміла. Та й ніхто його не розумів, навіть мати, хоча й по-своєму любила сина. Найскладніше й найбезнадійніше складалися взаємини Франца з батьком. Та обставина, що Герман Кафка самотужки, без чиєї б то не було допомоги, вибився в люди, до краю зіпсувала йому характер; упертий, самозакоханий, нетерпимий, властолюбний, він постійно похвалявся своїми життєвими успіхами й дорікав дітям, що вони не зазнали злигоднів, зростали на всьому готовому. Синові призначив стати продовжувачем свого діла й ніяк не міг утямити, що син інакший, що інтереси, вірування, цілі в нього інші. Батько тиснув, син, як тільки міг, чинив опір. Оскільки ж належали вони до різних вагових категорій («я худий, слабкий, вузькогрудий, писав Кафка-молодший у листі, якого мати так і не передала батькові. Ти сильний, великий, з широкими плечима»), батьків тиск скалічив сина. «Я втратив віру в себе, натомість набув безмежне почуття провини», сумно констатував він у тому ж листі. І повідомляв Феліції: «Я й батько ненавидимо один одного» Але то була особлива ненависть, яка межувала з поклонінням: «Якби світ складався лише з Тебе й мене, а таке уявлення мені було дуже близьке, тоді чистота світу завершилася б на Тобі, а з мене, за Твоєю думкою, почався би бруд» Батько для сина з тих «вищих інстанцій», з якими кожен приречений рахуватися, незалежно від того, дані вони йому на благо чи на погибель. І звідси ніби самі собою простягаються нитки до всієї чиновної ієрархії з роману «Процес»
Жінок у житті Кафки було зовсім небагато, легко на пальцях порахувати: три-чотири випадкові звязки, вже згадувана Феліція Бауер, Ґрета Блох, Юлія Вохрицек, Мілена Єсенська й, нарешті, Дора Дімант (або Діамант) супутниця останніх місяців кафкового життя. З кожною (за винятком лише Ґрети) Кафка мав намір взяти шлюб (з Феліцією навіть двічі), і якщо з Дорою до заручин не дійшло, то тільки тому, що її батько, правовірний східноєвропейський єврей, звернувся за порадою до раввіна, а той без вагань прорік: «Ні!» Судячи з усього, Кафка був натурою пристрасною, і як свідчить Макс Брод «жінки завжди до нього горнулися». А проте в його щоденнику є такий запис: «Коїтус як покарання за щастя бути разом. Жити по змозі аскетично, аскетичніше, ніж неодружений, це єдина можливість для мене зносити шлюб». Хіба з цього не випливає, що шлюб (а відтак і жінка) для Кафки щось зовсім інакше, ніж для інших людей, не тільки щось більше, а й взагалі таке, що тяжіє до «ідеальних», ледь не релігійних сфер, щось на зразок неухильної для виконання обітниці. Він писав батькові: «Одружитися, створити сімю, прийняти всіх народжених дітей, зберегти їх у цьому несталому світі й навіть повести вперед, це, на моє переконання, найбільше благо, яке дано людині». Але в «Листі до батька» звучить і таке: «Я зовсім не передбачав, чи можливий шлюб і що він означатиме для мене; це найбільше жахіття мого життя зринуло на мене майже зовсім несподівано».
Слід гадати, спочатку ним рухало бажання емансипуватися від батька, позбутись його влади, стати незалежним. Але так уже Кафка був влаштований на це трохи прагматичне бажання одразу наклалися й прагнення «ідеальні», «релігійні». Й тоді сталося непередбачуване: обовязок людський (або краще сказати «гуманістичний»?) зіткнувся з обовязком письменницьким. Суміститися одне з одним рішуче не бажало.
Суперечність між творчістю й службою ось ще одна нерозвязна проблема, буцімто навмисне Кафкою вигадана, так вона ускладнювала йому життя.
Здавалось би, усе ясно: він обрав професію і знайшов місце роботи, яке його мінімально обтяжувало, тому що письменник, «якщо хоче уникнути божевілля, взагалі не має права віддалятися од письмового столу». І коли батько вимагав його участі в справах родинної фабрики, це кидало Кафку в такий розпач, що йому спадало на думку самогубство.
Але ясності нема: щоденна шестигодинна служба перешкода незрівнянно більша, ніж періодичні відвідини фабрики. Тим не менше Кафка одного разу заперечив Феліції, що навряд чи коли зможе залишити службу. Зрозуміло, служба давала йому деяку принаймні фінансову незалежність од батька. Але цим ніяк не пояснюється, чому, тяжко занедужавши, Кафка погодився на відпустку з половинним окладом, але на пенсію, що забезпечила б його не гірше, виходити не хотів. Очевидно, ще щось утримувало його в конторі.
Чотирнадцятого грудня 1911 року в щоденнику промайнула думка, що йому не хотілося б «вивільнити весь свій час для літератури». Річ у тім, що Кафка не бажав стати письменником професійним. Як митцю це йому б нічого не дало («навіть коли я не пишу, то залишаюсь письменником», зізнався він якось Бродові), але це могло позбавити права власності на те, що виходило з-під його пера. Він прагнув володіти своїми творіннями неподільно: адже писав він тільки про себе й для себе! І не покинув служби, можливо, тому, що не тільки «складався з літератури», а був також привязаний і до життя