– Неможливого для нас немає нічого. Майже.
– І бажано дізнатися, де він був на момент убивства.
– Я ж сказав «майже».
– Повтори ще раз, бо не розчув…
– Дозвольте виконувати? – прогримів Бондаренко.
– А де ж удар підбора об підбор?
– Телефон далеко від них.
– Гаразд, вибачаю. Отже, виконуйте.
– Уже біжу, mon general.
Люба Асікс завелася з півоберта. Схоже, їй подобалося підкорятися. А Лисиці подобалося, що їй подобалося.
Коли виїхав на Кільцеву, задзвонив телефон.
– Алло, – відразу з’єднався з Бондаренком.
– Запиши номер. – Головред ніби одержав гран-прі на конкурсі «Містер лаконічність і діловитість». – Звати Брюховецький Микола Степанович. Колишній вовчатник. Старенький, правда, але як інформатор не розчарує. Поїдеш до нього ставати експертом з вовків. Це тобі зараз потрібніше за повітря.
– А чи не часто ти почав керувати моїм життям? – напівжартома поцікавився Богдан.
– По-моєму, якраз у дозволених межах. Я ж твій начальник.
– Швидко до ролі шефа призвичаївся.
– А чого тягнути? Таланту організаторського дано. Решту здобудемо в бою. Або купимо.
– Гаразд. Пришли усе повідомленням, бо за кермом.
– А куди гасав?
– Дарину в Коцюбинське підвозив.
– Ну і?
– Ну і їду додому.
– З нею?
– Сам, звісно.
– Розчаровуєш…
– А начебто раніше був інакшим?
– Час уже й подорослішати.
– Розкриємо вбивство, і відразу ж – обов’язково.
– Cras, cras et semper cras et sic dilabitur aеtas[5], – видав головред латиною. – Я правильно сказав?
– Правильно, – посміхнувся Богдан. – А знаєш, як це буде болгарською? Утре, утре, винаги утре и така минава животъ.
– Слухай, поліглоте, ти мені в лінгвістику не втікай.
– Куди захочу, туди й утічу. Я ж на машині.
– Переконав. Гаразд. Хоча… Ну як же все-таки подруга? Гідна?
– Гідна… Нормальна.
– І все?
– І все.
– Красномовно.
– Ти мені заважаєш. Розмови по телефону під час руху заборонені. Не змушуй порушувати правила.
– Здаюся. До зв’язку.
Відклавши телефон, додав швидкості. Будь-що робити найкраще тоді, коли не заважають. І – вільними руками. Тоді й результат не розчарує.
* * *
Фрагмент однієї зі статей Володимира Ярчука:
«Образ вовкулаки – це втілення давніх мотивів перевертництва, що кореняться в архаїчних віруваннях людства, які стали основою появи магічних обрядів. За однією з наукових версій, явище перевертництва пов’язується з «ініціацією» (від лат.
Примечания
1
Архетип (тут) – формула людської поведінки, зумовлена традицією, що вироблена певним суспільством.
2
Див. В’ячеслав Васильченко. «Гаудеамус», виконаний смертю. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2014. – 304 с.
3
Див. В’ячеслав Васильченко. Притулок для прудкого біса: детективний роман – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2013. – 292 с.
4
1. Дуже тонкі пластинки золота, якими покривають, оздоблюють що-небудь. 2. Сріблясті або золотисті металеві нитки, що йдуть на виготовлення парчевої тканини, галунів і т. ін.; мішура. 3. перен. Щось показне, обманливе.
5
Завтра, завтра й завжди завтра, – так минає життя (лат.).