Іваничук Наталія Романівна - Мазепа. Історичні картини стр 10.

Невідомий автор. Дем’ян Многогрішний. XVII cтоліття

Невідомий автор. Іван Самойлович. Близько 1690 року

Самойлович був ув’язнений та позбавлений гетьманства у 1687 році, його наступником, віце-королем Малоросії, було обрано Івана Мазепу. Та не задарма дістався йому цей хитливий трон. Щоб змусити Голіцина вербувати собі прихильників серед козацьких старшин, довелося Мазепі заплатити йому 10 000 карбованців, котрі – принаймні частково – були узяті з конфіскованого майна Самойловича. Раз опинившись на цій хиткій вершині, Мазепа усе своє подальше життя майстерно балансував на ній, аж до самого кінця.

Певний інтерес становить клятва Мазепи у вірності, складена московському цареві одразу ж після обрання, 25 липня 1687 року. Вона наочно демонструє наслідки «персональної унії» Хмельницького з Москвою.

«Я, раб Божий Іоанн, обіцяю святим Євангелієм Господу Богу всемогутньому, в Трійці Святій єдиному, на тому, що бути мені у найсвітліших і державнійших великих государів, царів і великих князів Іоанна Олексійовича, Петра Олексійовича і великої государині, благовірної царівни і великої княжни Софії Олексіївни, всієї Великої, і Малої, і Білої Росії самодержавців і многих держав і земель східних, і західних, і північних, отчин і дідизн і спадкоємців, і государів, і власників, у їх царської пресвітлої величності і у їх государевих спадкоємців у вічному підданстві вірно і постійно, і з польським королем, ані з турецьким султаном, ні з ханом кримським не зрадити і ні про що з ними без їх, великих государів, їх царської величності указу і повеління не змовлятися, і не писати, і ради з ними не мати, і постановлені і дані ними, Великими государями, їх царською пресвітлою величністю мені, Іоанну, і старшині, і всьому війську запорозькому, і народу малоросійському на нинішній раді в обозі, у війську, на річці Коломаці, пункти в усьому держати кріпко і постійно. На тому все обіцяю виконувати і цілую сіє Святе Євангеліє і Святий животворящий хрест господній.

Формально і далі продовжували виконуватись умови, поставлені Хмельницьким, про запорозькі привілеї, право вибирати гетьмана та приймати іноземних послів за винятком польських та турецьких. Після посвячення в Москві Мазепа влаштував банкет для бояр та старшин. За словами Гордона, шотландського інженера, що прибув до Росії в 1661 році і став першим навчителем юного царя у справах практичних, він випив чимало на цьому святі за здоров’я гетьмана під нестримні вибухи веселощів.

Уже з перших днів свого гетьманування Мазепа проявив політичну безхарактерність. Він мав чимало ворогів та заздрісників, особливо серед прихильників Самойловича, але, намагаючись підкупом чи запобіганням перетягти на свій бік супротивників, він водночас потайки доносив на них у Москву. А вони таким же підступним методом користувалися проти нього.

Але треба відверто визнати, що Мазепа проявив себе надзвичайно здібним реформатором на тій частині території України, яка була йому підвладна, і з гідним подиву дипломатичним тактом намагався урівноважити такі різні інтереси Москви та України. А труднощі були колосальними. Сам Мазепа якось висловився своїх співвітчизників: «Серед українців трапляються й такі, котрі жадають безпорядків і бунту. Бідні хочуть вижити за рахунок багатих. Будучи за походженням того ж роду, що й запорожці, вони беруть собі за приклад методи запорожців, замість того, щоб скоритися раз заведеному суспільному порядку. І хоча серед запорожців їм доведеться несолодко, проте вони у своєму безумстві завжди готові приєднатися до них».

Дві реформи, військово-політична та економічна, налаштували козаків проти нового гетьмана, «хитрого лиса й Макіявеллі», як вони його називали. Московський уряд саме вирішив укріпити Київ та ще кілька міст по ріці Самарі, щоб забезпечити собі надійну лінію оборони проти татар, і коли чутка околичними шляхами донеслася до Січі, Мазепа доклав чимало зусиль, щоб утихомирити гарячі голови. Козаки дуже гордий народ, і копати траншеї чи возити вапно й глину – заняття, звичайно, недостойні «вільного» козака. Друга реформа стосувалася козацького привілею, монополії на горілку. Спочатку українським селянам дозволялося самим «курити вино на весілля чи для домашнього вжитку», а також купувати невеличку бочівку горілки місткістю 10 кварт по 2 копійки за кожну. Однак скоро усі привілеї та «оренди» було повністю скасовано, і винокурство стало державною монополією.

Рік 1689-й мав велике значення як у житті Мазепи, так і Росії. 10 серпня український гетьман із свитою 300 чоловік прибув до Москви у старомодному німецькому ридвані, у яких звичайно їздили закордонні посли. Він мав намір стати перед царівною Софією, проте дні царівни були уже пораховані. Її брат Петро Олексійович готувався силою захопити трон. Мазепа зі своїм тонким політичним нюхом одразу ж збагнув нову ситуацію і 9 вересня прибув до Троїцького монастиря, щоб привітати нового монарха. Через день йому було надано аудієнцію у царя Петра, яка пройшла, на його утіху, дуже успішно. І це ще один доказ його політичної гнучкості і особистої чарівливості. На аудієнцію Мазепа з’явився у розкішному кафтані, в оточенні козацьких старшин, далі йшли козаки з подарунками: золотим хрестом, інкрустованим дорогоцінним камінням, та коштовно оздобленою шаблею. Цариці-матері він підніс 10 ліктів золототканого оксамиту, а царевій дружині – діамантове кольє. На аудієнції Мазепа скаржився на труднощі своєї служби, на похилий вік та неміцні в’язи, обіцяв цареві служити вірою і правдою до останньої каплі крові та мовив, що віддає увесь український народ у царську милість.

Наступна зустріч з царем у 1696 році [37], після другого походу на Азов[38], іще більше зміцнила добрі стосунки між сувереном та васалом. Мазепа приніс цареві у дар турецьку шаблю, інкрустовану золотом та коштовним камінням, а також щит, прикрашений діамантами та рубінами. Сам він одержав від Петра 12 відрізів оксамиту й атласу, 5 відрізів Дамаску та кілька соболячих шкурок. Крім того, кожен козак одержав по карбованцю. Та ще більшим виявом великої довіри царя до Мазепи було те, що у 1700 році Мазепа був нагороджений орденом святого Андрія[39]. Першим кавалером цього ордена став Головін. У 1703 році польський король Август II вручив йому орден Білого Орла. А вершиною цих монарших милостей став 1707 рік, коли кайзер Йосиф І, щоб задобрити царя, надав «російському генералові, лицареві, дійсному таємному радникові» Мазепі титул князя Святої Римської імперії. Диплом було підписано у Відні 1 вересня 1707 року, там же було зазначено: «Без права передачі». Тож Мазепа не став офіційно визнаним німецьким князем, проте його герб було внесено у геральдичні книги, і він, не гаючи часу, наніс княжу печатку на усю свою зброю та інші цінні речі.

Примечания

1

Вперше слово Україна зустрічається у «Повісті временних літ» під роком 6695 (1187) у зв’язку зі смертю переяславського князя Володимира Глібовича. «За ним же Україна багато потужила» (переклад JI. Махновця), – фіксує літописець. Можемо здогадуватися, що мова йшла про Переяславщину. Пізніше Україною називали Холмщину і Підляшшя, Галицько-Волинське князівство. Стосовно тлумачення назви Україна різними авторами у різні часи написано десятки наукових праць. На думку окремих учених (див. Хитрук В. Яким роком живем, українство? // Літ. Україна, 1991, № 19, 9 травня), термін Україна (Вкраїна) виник із-за злиття прийменника У (В) зі словом «край», що означало держава, батьківщина, а власне – Русь, і нічого спільного зі словом «окраїна» не має. Врешті ж, східні околиці Суздальської землі ніхто Україною ніколи не називав. Етимологія назви Україна до цього часу до кінця не з’ясована, а наведене А. Єнсеном тлумачення є тільки однією із численних версій.