2
Русь, руси, рос, роді – власна назва племені і території його заселення. Вперше згадується у писемних джерелах під назвою «росомони» («розомани») у праці готського історика VI ст. Йордана. Плем’я жило на території сучасного Середнього Придніпров’я ще у 3-й чверті першого тисячоліття нашої ери. Отже, «Русь» є старою назвою України. Київський літопис застосовує її до варягів, а далі вживає назву «Русь» для означення території полян – трикутника Київщини, обмеженого Дніпром, Ірпенем і Россю.
Походження назви «Русь» – об’єкт численних гіпотез, монографічних досліджень як історичного, так і лінгвістичного напрямків. Головні з них:
варязька (норманська) – висунута на поч. XVІІI ст. Баєром, далі розвинута у працях Міллера (1749), Куніна (1844), Томсена (1877). Ця теорія грунтується, окрім свідчень «Повісті временних літ», на варязькому, а не слов’янському характері терміну, що, на думку авторів, засвідчують західноєвропейські, арабські і грецькі джерела. Костянтин Багрянородний у своєму трактаті (949 р.) подає назви дніпровських порогів окремо «руською», «слов’янською» мовами. Але жодного шведського племені, яке б мало таку назву, історія не засвідчує, а виведення її з фінської мови від давньошведського слова «горег» – стерно дуже сумнівне. Ця теорія не з’ясовує також вживання назви «Рос» у грецьких джерелах VІІI ст. Не може дати відповіді і варязька теорія, згідно з якою ця назва зустрічається ще у V ст. у зв’язку з нападом гуннів 434—437 pp.;
автохтонна – висунута М. Максимовичем в 1837 р. Але її початки ведуться ще від Густинського літопису 1670 р. Вишукується етимологічний зв’язок між назвою Русь і такими гідронімами, як річки Рось, Росава, Русна, Роставиця (О. Потебня). Варягів ця теорія трактує як військові і торгові дружини не із самих шведів, а як різнонаціональні, куди входили також і слов’яни. Але відомі імена варягів (князів, дружинників) є, одначе, шведського походження;
іранська – виводить назву «Русь» від назви племен іранського походження, типу роксолан (іранське слово «rokhs» означає «світло»). Ця теорія добре пояснює найраніші назви, але дуже слабо в’яжеться з історичними і географічними реаліями – роксолани жили на Дону, а назва «Русь» уперше вжита для означення території коло Києва. Вважати, що ця назва була перенесена з Дону до Києва, сумнівно, це, по суті, пошук компромісу з варязько-норманською теорією.
Слід відзначити, що Володимиро-Суздальські літописи (Лаврентіївський, Троїцький та інші) вже на початку ХІІI ст. чітко зазначають, що Русь – це теперішня Україна, розміщена на захід від Валів половецьких, а князі руські (русстії) – це князі Київські і Чернігівські. Як приклад можна навести запис під роком 6731 (1223) – див. «Полное собрание русских летописей», СПб., 1846, с. 189. На думку українських істориків (Я. Дашкевич, Я. Ісаєвич та ін.), термін «Малоросія» міг виникнути на означення метрополії по відношенню до всіх завойованих чи колонізованих територій, що називалися «Великоросією» (аналогічно як Мала Греція означала власне Грецію, а Велика Греція – всі території, які греки включили до своєї держави).
Назва «Росія» була прийнята у візантійській термінології як відповідник до «Русі». Цей термін (латинізована форма «Russia») застосовувався інколи для означення Великого князівства Московського, пізніше – Московського царства у тогочасних московських документах, починаючи з XV ст., а також – рідко – і на заході. Як політичний термін Росія (або Російська імперія) була усталена 1721 року з прийняття Петром титулу імператора для всіх земель Московського царства та завойованих або інкорпорованих територій і народів. Відтоді, на вимогу царського уряду, назву «Росія» замість «Московія» почали вживати на Заході.
3
Автор помиляється. Західні межі розселення українського народу на початку XX ст. сягали ріки Попрад у Словаччині і майже досягали р. Вісли в Польщі, Етнографічні території включали Пряшівщину (Словаччина), Лемківщину, Надсяння, Холмщину і Підляшшя. Окрім того, автор нічого не каже про сучасне Закарпаття – південний захід українських етнографічних територій з другого боку Карпат.
4
Сігізмунд-Август, Жигмонт-Август (1520—1572) – польський король (1548—1572), великий князь литовський з династії Ягеллонів.
5
Берестейська унія (1596) не була польсько-українською церковною унією, а унією з Римом. Окрім того, це було в часи королювання (1587—1632) Сігізмунда (Жигмонта) ІІІ Вази (1566—1632).
6
Мова йде про одну із найунікальніших пам’яток українського книжкового мистецтва – «Острозьку Біблію» (1581), надруковану в Острозі.
7
Слово «козак» тюркського походження, вперше зустрічається в словнику половецької мови у середині ХІІІ ст. Первісне значення його – людина, що займається війною та розбоєм. Це слово є й у візантійських джерелах, інструкціях італійських міст, які розсилалися своїм колоніям у Причорномор’ї. Козаками називалися озброєні люди, які несли охоронну службу на кордонах, боронили купецькі каравани. Наприкінці XV ст. ця назва перейшла на українське населення, що займалося промислом «на у ходах» і охороною прикордоння. Українське козацтво, на відміну від інших козацьких формацій Східної Європи, бере на себе величезну відповідальність за відродження української державності, потоптаної частково Литвою, а далі, особливо тяжко, Польщею, в захисті рідного краю від спустошення татарами і турками.
8
Баторій Стефан (1533—1586), семигородський воєвода (1571—1576), польський король (1576—1586).
9
Акад. Дм. Яворницький вважає, що порогів на Дніпрі було 9. За його означеннями, поріг – це камінна гряда, яка перегороджує річку од одного берега до другого, а забори – гряда, яка займає тільки частину річки – або з правого, або з лівого. Ці пороги називалися так: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситецький, Вовніговський, Будильський, Лишній, Вільний. Проте окремі пороги мали ще й Інші назви: Ненаситецький – Ненаситець (Ревучий), Вовніговський – Вовнизький, Будильський – Будило і т. д. За порогами починався край, який одержав назву Запоріжжя (див. кн. Яворницький Д. І. Дніпрові пороги. Дніпропетровськ: Промінь, 1989).
10
Сігізмунд (Жигмонт) І Старий (1467—1548), польський король і великий князь Литовський (1506— 1548).
11
Тут автор сам собі суперечить. Справді, приводити на Січ жінок не дозволялося, але на час перебування на Січі дружина козака могла бути просто вдома.
12
Цей чуб козаки називали оселедцем. Цікаву версію щодо значення слова «хохол» висунув мовознавець зі Львова М. Рогович. На його думку, це слово монгольського походження: «хох» означає синій, голубий, небесний, «улу» («юлу») – жовтий. Кінцева голосна редукується, і ми отримуємо теперішнє звучання. Ця гіпотеза цікава тим, що сині і жовті кольори – кольори національного прапора українського народу – могли бути кольорами племінних об’єднань давніх українців, а саме слово перейшло в мову наших сусідів, втративши своє первісне значення. Про це детальніше див. статтю Б. Якимовича «До питання про українську національну символіку» (Пам’ятки України, 1989, № 3).
13
Карл ХІІ (1682—1718), король Швеції (1697— 1718).
14
Густав II Адольф (1591—1632) – шведський полководець і король (1611 —1632), син шведського короля Карла IX.
15
Боплан (Боплян) Гійом Левасер (бл. 1600— 1673), з початку 30-х pp. XVІІ ст. аж до 1648 перебував на польській службі переважно на Україні, автор «Опису України» (1651), український переклад: К.: Наук, думка, 1990.
16
Карл IX (1550—1611), шведський король (1604—1611), син Густава Вази.
17
Прим. автора.
18
Кулага-Петражицький Іван (? —1632), гетьман реєстрових козаків (1631—1632).
19
Карл X Густав (1622—1660), шведський король > (1654—1660), з 1648— генералісимус шведської армії. Як відомо, на арену політичного життя України Б. Хмельницький вийшов в 1648 р.