Соломія могла знати роль прекрасно, могла виступати у ній вже кільканадцять разів, однак до кожного виступу готувалася так, наче виконувала цю партію вперше. Мала свій підхід до трактування того чи іншого музичного твору, що, треба сказати, подобалося не всім дириґентам, режисерам. Але ж коли Соломія була переконана у своїй правоті, вона ні перед ким не поступалася і наполягала на своєму».
У статті «Благородність Діви» журналіст цитує С. Крушельницьку, яка на питання про своє ставлення до відгуків музичних критиків відповіла так: «Я сама є своїм найсуворішим критиком, і саме я найбільш незадоволена собою. Не думаю, що є хтось, хто судив мене суворіше, ніж я сама…»
Якось С. Крушельницьку запитали, чи сумує вона за сценою. На що співачка відповіла: «Звичайно, хотілося б і надалі виступати, дарувати людям радість зустрічі з великим мистецтвом. Але закони природи не щадять нікого. Я рада, що можу передати хоч частину свого досвіду і мистецького горіння молодим виконавцям, у голосі і виконанні яких я житиму й далі».
Ще однією важливою рисою характеру Соломії Крушельницької, яку відзначали сучасники і на якій наголошують сучасні музикознавці, є поєднання непересічного музичного інтелекту і водночас – інтелігентності. Це пояснює, чому Соломія Крушельницька була однією з нечисленних світових співачок з абсолютно універсальним амплуа. Причому неможливо визначити, в яких ролях і в яких національних школах, стилях, епохах вона захоплювала більше: в італійських, німецьких, польських, російських чи французьких операх. Або в ліричних чи драматичних ролях, романтичних чи модерних, експресіоністських чи веристських драмах.
Тільки володіючи потужним інтелектом, здатністю раціонально розкласти будь-який стиль на його сутнісні елементи, можна було вибудувати цілісно оперну партію у такий спосіб, щоб знайти ідеальну точку перетину емоційно-психологічного образу живої людини з усіма її пристрастями, одкровеннями і стражданнями – і з умовностями відображення світу у будь-якому художньому стилі.
Важливими рисами характеру, відзначеними тими, хто особисто знав співачку чи принагідно з нею спілкувався, – були гідність і незалежність, що проявлялись у всьому, а найяскравіше – в життєвих інтерв’ю, у всьому комплексі поведінки при зустрічах. Ці властивості характеру Соломії Крушельницької проявлялись упродовж її всього тривалого і драматичного життя. Згадаємо лише кілька найпромовистіших прикладів: її ставлення щодо містечкових пересудів у ранній юності, щодо її артистичних захоплень; її поведінку у Варшаві в 1901–1902 рр. у зв’язку з кампанією, яку підняли проти неї в пресі конкуренти і заздрісники. Гідність і спокій, що проявила тоді співачка, слугували прикладом справді високої інтелігентності. А її позиція щодо більшовицького режиму в останні роки життя і незалежність у декларуванні своїх переконань? Ці її риси, як-от: незалежність, витримка, гідність, дистанційованість від будь-яких дріб’язкових провокацій чи відвертих наклепів, на цілком слушний погляд І. Комаревич, можна об’єднати ще й поняттям «внутрішньої свободи».
Цей стан душі ідеально коригується з самопосвятою обраній меті і пояснюється як вільний вибір тієї справи, заради якої здійснюється регулювання всього життєвого укладу і встановлюються суворі норми відповідальності. Усі ці риси визначають домінантний творчий психотип С. Крушельницької – «аполлонічний». Тобто, за Ф. Ніцше, той, в якому провідним виявляється прагнення досягти досконалої гармонії і точності співвіднесення всіх складових елементів художнього цілого.
Безперечно, в індивідуальному виконавському стилі С. Крушельницької переважало те, що інтуїтивне, стихійне спонтанне світовідчуття завжди виявлялось підпорядкованим строгому контролю художнього раціо. Такий тип митців характеризує багатовекторність художньо-образного світосприйняття, схильності до апробування різних художніх моделей, мобільне реагування на різні естетичні інновації. Митці такого типу, як Соломія Крушельницька, рідко проявляють однобічність смаків, прив’язаність до якогось певного амплуа. Сама співачка неодноразово наголошувала на необхідності ретельно «перестудіювати», «вивчити», «вникнути в суть» стилю композитора, в опері якого вона мала виступати. Навіть більше – її цікавила вся сукупність його творчості, увесь контекст, в якому він формувався.
Її вирізняло також постійне прагнення до самовдосконалення – праця над собою, бажання і вміння вчитися, шліфування своєї майстерності. Подиву гідна її працездатність. «Мізерність» знань (на її переконання), які вона отримала, спонукали молоду співачку до самоосвіти. У листі до Михайла Павлика з Мілана (18.03.1894) Соломія зізнавалася: «Учуся без віддиху, навіть не читаю тепер жодних книжок; зачала читати Золя, та й докінчити нема як! Мені здаєся, що ніколи не перестану учитися…» Про це ж писала в листівці до сестри Емілії з Варшави (1902): «Я завше занята і сама учуся. І в мене, як у горшку, кипить замішанина». Маючи щоденні репетиції, вона вивчала іноземні мови (вільно володіла вісьмома мовами), читала художню та політичну літературу: «друга на моєму б місці, не знаючи язиків світових, не рушила б за поріг, а я нічого, приїхала осьде, й анітрошки не журюся, що заледве два слова по-італійському знала, та от за тих пару місяців вже і говорю, і читаю книжки».
Ця велика артистка, яку можна назвати «громадянкою світу», була насамперед українкою і сама завжди це підкреслювала. Де б не жила С. Крушельницька, вона ніколи не забувала про свою рідну землю, завжди залишалася вірною українській національній ідеї, жваво цікавилась громадсько-політичним і культурним життям України.
Вона часто приїздила до Львова, подорожувала містами і селами Галичини, давала концерти, зокрема, на різні благодійні цілі.
У 1939 р. у силу обставин вона повернулася на батьківщину і прожила тут свої останні 17 років життя, працюючи до самої смерті у Львівській консерваторії. Вона постійно і невтомно пропагувала рідну українську культуру, зазначає Л. Ніколаєва, вбачаючи в цьому свою місію, і це великою мірою позначилося на її репертуарі, особливо камерному.
Твори українських композиторів та українські пісні вона виконувала протягом усього життя. Співачка часто була першою виконавицею романсів М. Лисенка, О. Нижанківського, Я. Лопатинського, Д. Січинського. Вже будучи примадонною Варшавської та Санкт-Петербурзької опер, вона часто приїздила до Галичини й виступала із сольними концертами у Львові, Тернополі, Чернівцях, Станіславові та в повітових містах Галичини. Своїми концертами, до яких включала багато українських творів, вона пробуджувала і підтримувала національний дух українців, які за умов іноземного панування зазнавали всіляких утисків.
В її репертуарі була українська музика різних жанрів. Вона виконувала головні партії в українських операх «Купало» A. Вахнянина, «Різдвяна ніч» М. Лисенка, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1900 р. приїхала до Львова і на сцені театру Скарбка співала в цій опері разом з О. Мишугою), виконувала сольні та ансамблеві фрагменти з опер М. Лисенка «Утоплена», «Чорноморці», з «Підгорян» М. Вербицького та «Вечорниць» П. Ніщинського. Виконувала сольні партії в хорових і вокально-симфонічних творах українських композиторів (у кантатах «Б’ють пороги» М. Лисенка та «Хустина» Г. Топольницького). Була невтомною пропагандисткою камерних творів багатьох українських композиторів, особливо М. Лисенка, який присвятив співачці три романси («Я вірую в красу», «Хіба тільки рожам цвісти», «Не забудь юних днів»). Він зробив для неї і декілька обробок українських пісень, які Крушельницька блискуче виконувала.