Протягом усього життя вона підтримувала тісні творчі контакти й з іншими композиторами. Саме для неї один зі своїх кращих солоспівів «І молилася я» написав О. Нижанківський. Соломія Крушельницька була неперевершеною виконавицею українських народних пісень, яких в її репертуарі було дуже багато і якими вона завершувала кожен свій концерт (часто під власний акомпанемент). В її виконанні у 1903 р. українська пісня вперше прозвучала в концерті щойно створеної Львівської філармонії (кошти, виручені з нього, призначалися у фонд будови будинку для театру «Руської бесіди»). Крім творів західноєвропейської класики, співала М. Лисенка: «Ой, одна я, одна», «Якби мені, мамо, намисто», «Дощик», народну пісню «Ой, ти, місяцю-зоре», а понад програму – «Зажурилася удівонька», «Тихо Дунай воду несе», «А хто йде? Кум до куми». Племінниця та учениця С. Крушельницької О. Бандрівська у спогадах «Слово про мою улюблену вчительку» писала, що співачка виконувала солоспіви та опери М. Лисенка, а також збірку його народних пісень, знала всіх галицьких композиторів, а від 1940 р., коли проживала у Львові, вивчала твори українських радянських композиторів. Вона прекрасно відчувала різні стилі музики, та все ж в інтерпретації йшла переважно від поетичного тексту. О. Бандрівська писала, що Крушельницька знала всі народні пісні «своєрідно, дуже пластично, ясно фразуючи, повнокровно, з душею, де треба – з гумором, де – з легкою іронією». Більшості пісень навчилася безпосередньо від селян, але їхній спосіб співу вона не імітувала. «Виконувала народні пісні у своїй, так би мовити, обробці, і вони справляли на слухачів величезне враження». Про це свідчать спогади всіх, хто чув її виконання. Кожна, навіть найпростіша пісня ставала в її інтерпретації драматичною сценкою. Згадуючи про концерт до 100-річчя М. Шашкевича, Хома Водяний писав, що йому найбільше сподобалася «Цвітка дрібная» В. Матюка. «Соломія Крушельницька виконувала її зовсім інакше, ніж інші співачки, не так здрібніло та перечулено, а протяжно, поважно й навіть дещо трагічно. Це потрясло слухачів. Не пам’ятаю, щоб коли-небудь у житгі я був зворушений більше, ніж цією, здавалося б, простенькою мелодією у задушевному виконанні знаменитої співачки».
Про один з концертів С. Крушельницької на користь будівництва українського театру М. Яцків писав: «Більше півсотні літ минає, а я все чую Лисенкову пісню у виконанні Крушельницької «Ой, одна я, одна». З такою силою, з такою правдою, з такою майстерністю – я не знаю, коли ще хтось проспіває цю глибоко драматичну пісню».
Станіслав Людкевич згадував про своє враження, яке справило на нього виконання С. Крушельницькою народних пісень: «Можна було бачити, як артистка тоді перевтілювалася: вона, здавалося, забувала про свою велику славу, про свої успіхи на столичних сценах і цілковито переносилася в середовище рідного села. Співала ті пісні в своїй обробці, навмисне так, як збереглися вони в її душі ще з дитячих років. Краса, навіть своєрідна примітивність окремих пісень робили їх надзвичайно оригінальними».
«Співає охоче, натхненно. Одна пісня, друга… Вони все більше беруть за душу, заводять у якесь особливе царство піднесеної туги, ясного трагізму, моління до рідної землі. Це ті народні пісні, в яких Соломія завжди знаходила затаєний лише для неї нюанс, натяк, ледь вловимий поворот думки», – згадувала Ярослава Музика, що гостювала у Віареджо і мала змогу неодноразово чути народні пісні, які С. Крушельницька співала у вузькому колі рідних і друзів.
Письменниця Ірина Вільде, для якої С. Крушельницька вже у похилому віці кілька разів співала у своєму помешканні, була вражена майстерністю співачки. «Мабуть, немає українця, особливо в західних областях України, який не знав би популярної «пияцької» пісні «Сам п’ю, сам гуляю». Але Крушельницька заспівала її так, що все моє дотеперішнє емоційне, логічне й етичне сприймання цієї пісні зазнало не те що коректури, а просто зникло з соромом, щоб поступитися благородному співчуттю трагічній долі самотньої людини». Вдруге народилася для I. Вільде під впливом інтерпретації С. Крушельницької і подільська народна пісня «Ой, прийшов я до хати», яка «здавалася мені з дитинства лірично-сентиментальним, приємним для вуха і близьким до серця витвором нашого народу. А тут я відчула трагедію нелюбої невістки, а може, й дочки-покритки».