– Таке не судилося нам на роду, – сказав він помертвілим голосом. – Ось через те ти мій гість, тому нехай розмова наша буде пряма, як стріла, і коротша за кінець цієї ночі. Чого ти хочеш?
– Перш за все, бажаю тобі довго жити, – відповів Лінгард, швидко нахилившись до його блискучих очей, – крім того – твоєї допомоги.
VII
Тихий шепіт ще довго вчувався капітанові, коли ватажок пішов. Вислухавши все, що сказав йому Лінгард, Белараб розкрив йому своє серце. Він розповів про своє юнацтво, прожите в жорстоких і фанатичних війнах, про бойовища в горах, тяжкі походи, про свою безмежну віру в народ і невгасиму зненависть до загарбників. Зорі сяяли скрізь прочинені двері, а він шепотів про незламну мужність народу, про поразки і втечі, про дні відчаю й ночі безсоння, про знищення дітей і жінок, яких убивали перед тим, як іти на смертний бій.
– Я бачив усе це ще за юнацтва, – сказав він тихо. Голос його тремтів. Белараб змовк, і вони почули зітхання заснулого вартового, що, підібгавши ноги, схилився головою на коліна.
– Серед нас був, – почав знову Белараб, – один білий, що зостався з нами до кінця. Він був вірний, дужий, відважний і мудрий. Видатною людиною був він. Мав велике багатство, а ще більше серце.
Виснажений і сивий Йоргенсон, що позичав п’ять доларів на їжу своїй старій, майнув раптом у Лінгардовій уяві.
– Схожий він був на тебе, – провадив далі Белараб. – Ми втікали і прибули сюди його кораблем. Відлюдно тут було. Ліс стелився до самої води, трава сягала голови найвищої людини. Телал, мій батько, помер із туги. Нас небагато було, і ми тут мало не пропали з тривоги та смутку! І ніхто з ворогів не знав, де ми ділися.
Він поволі підносив і знижував тон, розповідаючи про те, як люди його втратили надію й хотіли вмерти, б’ючись із кораблями, що йдуть із заходу, як він заставив їх воювати з колючими кущами, височенною травою й велетенськими деревами. Спершись на лікоть, Лінгард уявляв собі широкі лани, що мирно спали в неосяжному сяйві зірок; цей спокійний невидимий оповідач, що створив усе це й заклав підвалини нового життя, набирав у його очах великої ваги, робився втіленням справжньої сили, могутньої й невмирущої.
– Навіть і тепер життя моє в небезпеці, так наче я ворог їм, – сумно казав Белараб. – Та очі не вбивають, а прокльони безсилі, бо інакше голландці не гладшали б, жируючи на наших ланах, і я теж не жив би. Чи розумієш ти? Чи бачив ти людей, що бились у старі часи? Вони не забули тих війн, хоч я дав їм нову країну, спокійне серце й сите черево. Я самотній серед них. А вони в темряві проклинають моє ім’я, бо не можуть забути.
Цей ватажок, що говорив про війну та насильство, несподівано виявив жагуче жадання безпеки й миру. Ніхто не розумів його. Дехто з них уже помер. Зуби його дико блиснули в темряві. Але були й інші, яких він не зміг убити. Дурні… Він хотів, щоб цю країну і людей її зовсім забули, немовби їх поглинуло море. Та вони не були мудрі й терпеливі, не могли ждати, не мали віри.
– Смерть приходить до всіх, для правовірних вона – кінець страждань. І ви, білі, хоч і дужчі за нас, теж помрете. Рай великий, як земля й небо, та не для вас!
Лінгард слухав, здивований. Охоронець спав, тихо похропуючи. Після цього мимовільного вибуху релігійності Белараб спокійно вів далі. Він сказав, що потребує когось, якоїсь дужої руки, чиєїсь сили, що навіяла б покору свавільним, острах несвідомим і забезпечила б йому правління. Він налапав у темряві Лінгардову руку, схопив її вище ліктя і, міцно стиснувши, пустив. Той зрозумів, що його задум щасливо здійснився.
І тоді, за допомогу з боку Лінгарда кількома гарматами й невеликими грішми, Белараб обіцяв допомогти йому відвоювати Ваджо. Безперечно, він знайде людей, що рвуться в бій. Він відрядить гінців до дружніх племен, та і в його країні знайдуться бунтівливі люди, охочі до всяких пригод, Він говорив про цих людей із сердитим презирством і суворою ніжністю, ніби заздрячи й зневажаючи. Вони добре допекли йому своєю нерозважністю, одчайдушністю й нетерпінням. Здавалося, злий був на них за їхню жагу воювати, бо сам загубив її через свою фатальну мудрість. Вони мужньо битимуться, коли прийде час; хай Лінгард тільки скаже, хай подасть гасло, і вони стрімголов кинуться на смерть.
Белараб закінчив і випростався в темряві.
– Прокидайся! – сказав він тихо, нахилившись над охоронцем.
Темні постаті рушили, заступивши на мить зоряний блиск, і Лінгард зостався сам. Він довго лежав на спині, випроставшись і закривши очі руками.
Через три дні, тихим безхмарним ранком, Лінгард вирушив із селища Белараба. Всі човни з брига вийшли в лагуну озброєні, щоб надати більшого ефекту й пишноти бойовій спілці. Юрба на березі в глибокій мовчанці стежила за його величним від’їздом, дивуючись разом із тим його таємничій появі. Човни йшли рівно, помалу перепливаючи широку лагуну. Лінгард озирнувся. Величезна тиша поклала руку на небо, землю і людей, на непорушність краєвиду й усього живого. Гассім й Іммада, стоячи поруч проводиря, востаннє махнули руками; цей далекий жест видався йому смутним, загубленим у просторі, немов сигнал про катастрофу покинутих без надії на неможливу допомогу.
Примечания
1
Бриг – двомачтовий корабель, від 150 до 300 т вантажу.
2
Прова – передня частина корабля, біля носа.
3
Стрілка – кінчик бушприта.
4
Нактоуз – кабінка, де стоїть компас.
5
Грот-марсель – нижній парус на стеньзі.
6
Гакаборт – кормова частина.
7
Шкафут – середня частина палуби, попід бортами.
8
Саронг – шмат матерії, що прикриває тіло від клубів до колін.
9
Мелім (мал.) – учитель, інструктор.
10
Хаджі – титул магометанина, що ходив на прощу до гроба Магомета.
11
Кодола – дуже тяжкий і великий канат, 120 сажнів завдовжки. Тут – п’ять цалів завтовшки, тобто дуже товстий.
12
Бак – передня частина палуби.
13
Ідеться про «Іліаду» Гомера.
14
Наваринська битва 1827 pоку, коли російський флот вщент розбив турецьку ескадру.
15
Заштилені – за повного штилю.
16
Томас Кокрен – англійський адмірал.
17
Принайтовувати – прив’язувати.
18
Бакштаг – мотуз, що тримає щоглу.
19
Шканці – центральна частина горішньої палуби.
20
Бімс – брус, бантина.
21
Бом-брамсель – прямий парус нагорі.
22
Кінець – всякий мотуз на кораблі, крім кодоли та снастей.
23
Підзір – корпус корабля, нижче від борту й вище від кіля.
24
Брасопити – набирати парусів для повного ходу.
25
Галс – напрямок.
26
Ванти – мотузяні скрепи для щогл.
27
Залягати – вщухати.
28
Прау – великий човен, чайка.
29
Талі – мотузки на блоках для спуску човна з корабля.
30
Дрейф – безвладна позиція судна під вітром.
31
Банка – лава на човні.
32
Стаксель – косий парус.
33
Клівер – передній парус.
34
Крис – ніж, кинджал, багнет.
35
Далам (мал.) – резиденція раджі.
36
Лайтнінг (англ.) – блискавка.
37
Грот-люк – великий отвір з палуби до трюму, прикритий зверху парусиною чи віком.
38
Камбуз – судова кухня або комірчина для харчу.
39
Підтичі – кілки, що на них розвішують невід.
40
Падриси – тубільні жерці, що провадили агітацію проти загарбників.
41
Фарватер – лінія ходу кораблів між косами або мілинами.
42
Кліпер – великий торговий корабель.
43
Навішати риби (мор.) – набити морду.
44
Сампан – великий малайський човен.
45
Йоргенсон – норвежець.
46
Маргаба (мал.) – ласкаво просимо.