Петро Конашевич-Сагайдачний – творець української нації? - Кралюк Петро Михайлович

КРАЛЮК Петро Михайлович

ПЕТРО КАНАШЕВИЧ-САГАЙДАЧНИЙ – ТВОРЕЦЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ?

Вступне слово

Петру Конашевичу-Сагайдачному як історичному персонажу загалом таланило. Таланило не лише на полі бою. Під його керівництвом чи за його активної участі було здобуто кілька важливих перемог. Він зумів взяти Кафу – одне з найбільших міст Європи XVII ст., яке до того ж було добре укріплене. Мав він шанси взяти й Москву – однак, у силу певних обставин, це не вдалося зробити. Завдяки українським козакам, яких очолив Сагайдачний, була виграна військами Речі Посполитої грандіозна Хотинська битва 1621 р., що мала цивілізаційне значення.

Окрім військових подвигів, Сагайдачний прославився й тим, що завдяки його підтримці була відновлена православна ієрархія на українських та білоруських землях у 1620—1621 рр.

Петро Конашевич-Сагайдачний

Сагайдачний ніби опинявся в «точках біфуркації», коли існував вибір історичного розвитку. І від діянь цієї людини частково залежало, яким цей вибір буде. Хоча, звісно, існували чинники, які виявлялися «сильнішими за нього». Тим паче, що Сагайдачний не належав до знатного роду, не займав високих посад у структурі влади Речі Посполитої. Був людиною, яка «сама себе зробила».

Свого часу Сагайдачний став фольклорним персонажем. У третій частині «Енеїди» Івана Котляревського, де йдеться про те, які пісні співали троянці, власне українські козаки, зустрічаємо такі слова:

Котляревський чудово знав українські звичаї, побут, фольклор кінця XVIII ст. І це знайшло відображення в його творі. Прикметно, що серед козацьких очільників він згадує лише Сагайдачного. Також про цього діяча як про популярного фольклорного персонажа говорить Микола Гоголь. У своїй повісті «Вечір напередодні Івана Купала» письменник, ніби представляючи фольклорний репертуар українців, писав: «Але ні дивні речі про старовину, про наїзди запорожців, про ляхів, про молодецькі діла Підкови, Півтора-Кожуха і Сагайдачного не чіпали нас так, як оповіді про якусь старовинну чудну справу…»2

Правда, записані дещо пізніше фольклорні твори (переважно починаючи з 20-х рр. ХІХ ст.) не говорять про особливу популярність цього діяча. Можливо, тоді вже пісні й оповіді про Сагайдачного забулися й не були зафіксовані фольклористами. І все ж є одна відносно відома пісня, де фігурує Сагайдачний3. Ось її «народний» варіант:

Як бачимо, в цій пісні Сагайдачний постає не в найкращому світлі й іменується «необачним». Хоча його можна сприйняти і як «типового запорожця», що не переймається сімейним життям, а високо цінує тютюн та люльку, котрі можна трактувати як ознаки вільного козака. До речі, саме таким постає головний герой відомої повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Він не особливо зважає на свою жінку, але тютюн і люлька для нього багато важать. Він навіть потрапив у полон до поляків, бо вирішив повернутися за своєю люлькою.

Іван Котляревський

Однак дослідники дискутують, чи насправді Сагайдачний із наведеної пісні є Петром Конашевичем-Сагайдачним. Висловлювалися думки, що це могли бути інші козацькі провідники, які носили таке ім’я. До того ж існують дещо відмінні від наведеного варіанту пісні, де Сагайдачний постає ще в гіршому світлі.

Зате Сагайдачному поталанило у високій літературі, яка була орієнтована на елітарні, освічені верстви. При його похованні були проголошені й опубліковані жалобні вірші, складені під керівництвом ректора Київської братської школи Ка-сіяна Саковича4. Ці вірші якісно різнилися від подібних творів, поширених у тогочасній українській літературі. Їх можна вважати шедевром, своєрідною драмою, в якій розглядалася тема життя й смерті великої людини. І хоча цей твір після його публічного проголошення через певний час був забутий, однак зберігся його надрукований текст. У ХІХ ст. його заново «відкрили» і він став популярною лектурою для дослідників. Твір неодноразово передруковувався. І, зрозуміло, на нього часто посилалися науковці. Він навіть для них став основою для реконструкції біографії Сагайдачного.

Згадували про Сагайдачного в козацьких літописах, а також у відомій «Історії русів». Є про нього згадки й у польськомовних мемуарних текстах, де велася мова про Хотинську битву 1621 р. І це зрозуміло. Адже Сагайдачний був одним із головних героїв цієї битви. Не обійшли його увагою й українські історики «доби націоналізму», вписавши цю постать в український національний історичний наратив. З’явилася також низка художніх творів про Сагайдачного, деякі з яких були доволі поширеними.

Пам’ять про Сагайдачного цінується і в сучасній Україні. Він залишається помітним персонажем у нашій історичній свідомості. Хоча й поступається іншим першорядним національним героям. Принаймні його зображень немає на українських гривнях… Хоча в 2000 р. Національним банком України була випущена 10-гривнева монета із портретом цього козацького гетьмана. Ще раніше, в 1995 р., випущена була поштова марка із його ж зображенням.

Фрегат «Гетьман Сагайдачний». 1994 р.

На честь цього полководця був названий флагман Військово-Морських Сил України, фрегат «Гетьман Сагайдачний». Пам’ятник Сагайдачному був поставлений у Севастополі в 2008 р. Це була одна з ознак української присутності в Криму, яка викликала невдоволення в російських шовіністів. Не дивно, після російської окупації півострова в 2014 р. цей монумент був демонтований і переданий до Харкова, де його встановили5. Зате під час російсько-української війни, у 2017 р., в районному центрі Донецької області Мангуш полк «Азов» відкрив пам’ятник Сагайдачному. Тим самим бійці цієї військової формації хотіли продемонструвати, що Приазов’я, яке хотіли захопити проросійські сепаратисти, є українською землею. Пам’ятники Сагайдачному свого часу були також відкриті у тих місцях, які пов’язані з діяльністю цього полководця – у Хотині (1991) та в Києві на Подолі (2001). Створений був також у 1992 р. музей Сагайдачного в селі Кульчиці Самбірського району Львівської області, де також встановлено пам’ятник. Поширена гіпотеза, що ніби саме там народився козацький гетьман. Іменем Сагайдачного названа Національна академія сухопутних військ у Львові, Київський інститут водного транспорту, Запорізький інститут Міжрегіональної академії управління персоналом. У 2010 р. Верховна Рада України прийняла постанову «Про відзначення 440-річчя з дня народження гетьмана Петра Сагайдачного». Наступного ж року архієрейський собор Української автокефальної церкви канонізував цього діяча в чині «благовірний гетьман». Видано в Україні також низку книг про Сагайдачного.

Пам'ятник Петрові Сагайдачному в Хотині

Тобто можемо сказати, що Сагайдачний – чільна особа в українському національному пантеоні. Також він є важливою фігурою в українсько-російському ідеологічному протистоянні.

Проте Сагайдачний нас цікавить не в іпостасі національного героя, де, закономірно, є немала частка міфологізації. Він нам більш цікавий як історичний діяч, завдяки якому були визначені деякі вектори розвитку українського ранньомодерного соціуму, тобто як людина, що стояла біля витоків новочасної України.

Сагайдачний у літературі – історичній та художній

Перший панегірик Сагайдачному

Як уже відзначалося, відразу після смерті Петру Конашевичу-Сагайдачному був присвячений літературний твір високої вартості – жалобні вірші авторства Касіяна Саковича (бл. 1578— 1647)6. Говорячи про цей твір, дослідники, як правило, мало звертають увагу на його автора. А даремно.