Піхотинці на вокзалі в Цюриху. Ми потерпаємо, що, коли вони побіжать, гвинтівки почнуть стріляти.
Купляю карту Цюриха.
Туди-сюди на якомусь мосту, позаяк не міг вирішити, що за чим робити – купатися в холодній воді, у теплій і снідати.
Куди тече Ліммат, обсерваторія «Уранія».
Головна транспортна магістраль, порожній трамвай, піраміди манжетів на передньому плані у вітрині італійської крамниці чоловічого одягу.
Самі лише художні плакати (курортні готелі, ювілейна вистава «Маріґано» Віґанда, музика Жермолі).
Розбудова універсальної крамниці. Найкраща реклама. Всі мешканці цілий рік уважно стежать. (Дюфає.) Поштарі мають такий вигляд, наче вони в нічних сорочках, і схожі на перших ченців із Півдня й Заходу, що наближаються. Кожен несе перед собою скриньку, посортовані листи складено на ній високими стосиками, як ото «планети» на різдвяному базарі. Вигляд озера. Якщо уявити собі, що ти – місцевий житель, поймає глибоке відчуття неділі. Повітряний резервуар озера, забудовувати не можна. Вершники. Наляканий кінь. Повчальний напис, можливо, рельєф Ребеки біля колодязя. Спокій напису й рельєфу над мовби видутою скляною формою водяного струменя.
Старе місто: крута вузенька вуличка, якою важко спускається чоловік у синій блузі. Сходами.
Спогад про клозет у Сан-Роше в Парижі; клозету загрожує вуличний рух.
Сніданок у ресторані, де не подають нічого спиртного. Масло, що нагадує яєчний жовток. «Цюрихська газета».
Кафедральний собор, старий чи новий? Чоловікам відведено місця з боків. Церковний прислужник показує нам кращі місця.
Ми ступаємо вслід за ним, бо ті місця в бік виходу. Коли ми вже доходимо до виходу, прислужник, гадаючи, мабуть, що ми не знайшли своїх місць, рушає через усю церкву до нас. Ми виштовхуємо одне одного надвір. Довго сміємося.
Макс: плутанина з мовами як вирішення національних проблем. Шовініст уже не може втямити, що й до чого.
Купальні в Цюриху: тільки для чоловіків. Одна побіля одної. Швейцарська мова: вилита у свинці німецька. Кабіни не скрізь, республіканська свобода роздягатися перед своїм гачком для одягу, так само як і свобода вчителя плавання за допомогою пожежної кишки звільняти переповнений майданчик для сонячних ванн. А втім, це звільнення має не більше підстав, ніж незбагненність мови. Стрибун: широко розставивши на парапеті ноги, він плигає спершу на трамплін і в такий спосіб набирає ще більшої інерції. – Як обладнана купальня, можна оцінити лише тоді, коли довго нею користуєшся. Уроків плавання нема. Якийсь довгочубий лікувальник природними методами тримається збоку. Низький берег озера.
Концерт просто неба офіцерського товариства сприяння туризму. Серед слухачів – письменник із чоловіком, який його супроводжує; письменник щось занотовує до заповненого дрібними рядочками записника, а після одного з номерів програми супровідник тягне його геть.
Жодного єврея. Макс: євреї ухилилися від цієї великої справи. Початок: марш берзальєрів. Кінцівка: марш Pro-Patria. У Празі концертів просто неба задля самих концертів не буває (Люксембурзький парк), за Максом – це щось республіканське.
Келлерова кімната замкнена. Туристична агенція. Світлий будинок за темною вуличкою. Будинки з терасами на правому березі Ліммат. Муарові синьо-білі віконниці. Солдати, що повільно йдуть, виявляються поліцейськими. Концертна зала. Політехнікуму не шукали й не знайшли. Ратуша. Обід на другому поверсі. Міланське вино. (Стерилізоване вино із свіжого винограду.) Кельнерка з Люцерна перелічує нам поїзди, які туди ходять. Гороховий суп із саго, квасоля зі смаженою картоплею, лимонний крем. – Пристойні художньо-промислові будівлі. Близько третьої години від’їзд до Люцерна навколо озера. Голі, темні, горбуваті, порослі лісами береги Цуґського озера з численними косами. Американський краєвид. Під час подорожі гидко щось порівнювати з іще небаченими країнами. Великі панорами в Люцернському вокзалі. Праворуч від вокзалу – майданчик для катання на ковзанах. Підходимо до слуг і вигукуємо: «Ребшток!» Чи такий самий це готель серед готелів, як слуги серед слуг? Міст (за Максом) відділяє, як у Цюриху, озеро від річки. Де тут німецьке населення, задля якого пороблено вивіски німецькою мовою? Курзала. Схоже, очевидні (німецькі) швейцарці в Цюриху не вельми обдаровані в готельній справі, а там, де такі є, вони зникають, можливо навіть, що господарі готелів – французи. Навпроти – порожній анґар для аеростатів. Важко уявити собі, як сюди запливають повітряні кораблі. Майданчик для катання на самокатах, берлінський краєвид. Фрукти. Увечері прогулянку берегом у темряві обрамляють вії дерев. Чоловіки з доньками або повіями. Погойдуються човни, у воді видно навіть чітку лінію днища. Кумедна адміністраторка в готелі, дівчина, що сміється, проводжає аж до самої кімнати нагорі, поважна, червонощока покоївка. Вузенькі сходи. У кімнаті – вмурована в стіну замкнена скринька. Радо вийшов з кімнати. Залюбки повечеряв би городиною. Готель «Ґоттард», дівчата у швейцарському національному вбранні. Абрикосовий компот, міланське вино. Дві літні жінки й чоловік розмовляють про старіння. Виявили гральну залу в Люцерні. Вхід – один франк. Два довгі столи. Описувати справжні визначні пам’ятки неприємно, адже робити це доводиться просто на очах у людей, які чекають. Біля кожного столу посередині – рефері з двома охоронцями обабіч.
Найвища ставка – п’ять франків. «Швейцарців просимо пропускати вперед іноземців, адже ця гра – для розважання гостей».
Один стіл із кулькою, другий – із коником. Круп’є в гаптованих карунками мундирах. «Messieurs, faites votre jeu» – «marquez le jeu» – «les jeux sont faits» – «sont marqués» – «rien ne va plus». Круп’є з нікельованими грабельками на дерев’яних держачках. Що вони вміють ними робити: підгрібати гроші на потрібні поля, сортувати їх, підгрібати до себе, підхоплювати кинуті на виграшні поля гроші. Вплив того чи того круп’є на шанси виграти, чи правильніше сказати: круп’є, в якого виграють, гравцям подобається. Запалившись загальним бажанням пограти, почуваєш себе в залі самотнім. Гроші (десять франків) зникають на трохи похилій поверхні. Втрату десятьох франків сприймаєш як надто слабку спокусу пограти ще, але все ж таки спокусу. Лють із приводу всього. Завдяки цій грі день став довшим.
Понеділок, 28 серпня. Під стіною снідає чоловік у високих чоботях. Пароплав другого класу. Люцерн уранці. Готель має гірший вигляд. Подружня пара читає листи з дому й газетні вирізки про холеру в Італії. Чудові резиденції можна побачити тільки з боку озера, коли катаєшся на пароплаві, вздовж них і плавають пароплави. Мінливі обриси гір. Віцнау, дорога на Ріґі. Озеро бачив крізь крони дерев, враження півдня. Приголомшує несподівана рівнина Цуґського озера. Ліси, як на батьківщині. Дорогу побудовано в сімдесят п’ятому році, погортати давнє видання «Про землю й море». Історична англійська земля, тут вони ходять іще в картатому одязі й з бакенами. Далекоглядна труба. В далині Юнґфрау, ротонда ченця, у колихкому гарячому повітрі весь краєвид погойдується. Простягнена долоня Тітліса. Розтятий буханець засніженого поля. Згори, як і знизу, висоту визначаєш хибно. Невирішена суперечка щодо того, як розташований вокзал в Арт-Ґольдау – похило чи рівно. Табльдот. У залі сидить чорна жінка, поважна, вуста різко окреслені, уже бачив її внизу біля вагона. Коли від’їздили – дівчина-англійка, зуби один в один. До сусіднього купе входить невеличка француженка; випроставши руку, вона заявляє, що наше повне купе «неукомплектоване», й підштовхує до нього свого батька й теж невеличку старшу сестру, що має невинний і повійницький вигляд і лоскоче ліктями мої клуби. Праворуч від Макса – стара жінка, англійською розмовляє переважно зубами, ми добираємо назву графства, з якого походить її англійська. Поїздка Віцнау – Флюелен. Ґерсау, Бекенрід, Бруннен (суціль готелі), Шиллерштайн, плато Телля, пропущений причал Рютлі, дві криті ґалереї на Аксенштрасе (Макс гадав, що їх тут більше, позаяк на фотознімках завжди видно тільки ці дві), Урнська водойма, Флюелен. Готель «Зірки».