Вівторок, 29 серпня. Ця прекрасна кімната з балконом. Привітність. Надто замкнено горами. Увечері чоловік і дві дівчини у водонепроникних пальтах проходять одне за одним з альпенштоками через вестибюль; коли вони вже біля сходів, їх зупиняє якимсь запитанням покоївка. Вони дякують, вони вже знають. У відповідь на ще одне запитання про їхню екскурсію в гори: «Це теж було не так легко, скажу я вам». У вестибюлі вони здалися мені персонажами з «Міс Дудельзак», на сходах Максові – з Ібсена, потім і мені. Забутий бінокль. На вокзалі довідуємося, що завтра до Ґенуї їде навіть одна літня жінка. Хлопці зі швейцарськими прапорами. Купання у Фірвальдштетському озері. Подружня пара. Рятувальний круг. На Аксенштрасе прогулюються люди. Чудова купальня, там можеш улаштуватися так, як сам хочеш. Жінки-рибалки в біло-жовтих сукнях. Посадка до Ґоттардського потяга. Молочна вода наших річок. Угорська квітка. Пухкі вуста. Екзотична лінія від спини до сідниці. Гарний чоловік там, серед угорців. В Італії запльована виноградними шкірками підлога, але далі на південь вони зникають. Генерал єзуїтського ордену на вокзалі в Ґешенені. Несподівана Італія, перекинуті столи перед тавернами, вбраний в усі барви молодик, що не годен стояти на ногах, жінки на прощання махають рукою (ці їхні рухи нагадують своєрідне підморгування), з боку вокзалу – чорношкіра з високою зачіскою, світло-рожеві будівлі, стерті написи. Згодом італійське зникає або проступає швейцарська основа. Жінки в будці колійного сторожа, це нагадує про боротьбу. Тессінські водоспади, поривчасті водоспади повсюди. Німецьке Луґано. Гамірна палестра. Недавно побудована пошта. Готель «Бельведер». Концерт у курзалі. Жодних фруктів.
30 серпня. Від четвертої до одинадцятої вечора з Максом за одним столиком, спершу в парку, потім у читальній залі, потім у мене в кімнаті. Вранці купальня, пошта.
31 серпня. Немовби годинникові стрілки, зводяться снігові вершини на Ріґі.
П’ятниця, 1 вересня. Від’їзд у п’ять хвилин на одинадцяту від майдану Guglielmo Tell. – Шаблонна аналогія заднього сидіння в автомашині й на пароплаві. Каркаси для обшивки на човнах, як у молоковозах. – Кожна посадка на судно – атака.
Поїздка без багажу, рука вільна й може підтримувати голову. – Ґандрія: будинок стоїть позаду решти, лоджії зі строкатими тентами, жодного вигляду з висоти пташиного польоту, вулиці є й вулиць нема. Св. Маргарита з водограєм на причалі. Вілла з дванадцятьма кипарисами під Орією. В Орії не можна, та й не зважишся уявити собі будинок, фасад якого мав би терасу з грецькими колонами – обгорілі будинки лише у вогні виступають у справжній своїй подобі. Маметте: середньовічний чарівний капелюх на дзвіниці. Віслюк під колишньою аркою, вздовж гавані. Остено. Священник у жіночому товаристві. Вигуки геть незрозумілі. Не можна збагнути цілих фраз. Дитина у вікні за підземним туалетом з пісуарами. Лоскітний вигляд ящірок, які шмигають на мурі. Коси Психеї, що спадають на плечі. Мимо на велосипедах проїздять солдати, слуги в готелі вбрані, як матроси.
Карлотта-Ілекс. Скельний дуб; знята з невеличких тварин шкурка. Пасифлора: фізична еквілібристика. Бамбук. Обгорнені старечими скальпами стовбури пальм. Самшит (мирт). Алое (двобічна пилка). Кедр (модрина, що змішалася з його гілками), обвислі, в’ялі віддзвенілі дзвіночки (фуксії). Платани. Кактуси. Магнолії (листя не рветься). Австралійські пальми. Ніжний лавр. Банеподібний рододендрон. Евкаліпт: оголений м’язистий стовбур. Цитрони. Папірус: тригранне стебло, вгорі тростиноподібне. Гліцинія, що обвиває саму себе, величезні платани. Бананове дерево.
Діти на причалі в Менажіо, батько, постать жінки, що пишається своїми дітьми.
У машині, що проїздить мимо, пасажири показують одне одному на хлопців-італійців.
Державний службовець із напівроззявленим ротом (вілла Карлотта).
Француженка з голосом, як у моєї тітки, й солом’яною парасолькою з цупкими пошарпаними краями занотовує до невеличкого записника щось про montagne тощо. – У човні стоїть, схилившися над стерном, обрамлений дугами чорний чоловік. Митник швидко перебирає й оглядає все, що є в кошичку, немовби там – призначений для нього подарунок. Італієць у потягу Порлецца – Менажіо. Кожне звернене до кого-небудь італійське слово проникає до великого простору власного незнання й – незалежно від того, зрозумів ти його чи ні, – надовго западає в голову; власна невпевнена італійська мова не може змагатися з упевненістю італійця і, незалежно від того, розуміють її чи ні, залишається просто непочутою. – Жарт про потяг, що повертається з Менажіо, – непогана тема для розмови. – По той бік вулиці перед віллами – кам’яні будівлі для човнів, із терасами й оздобами. Великі крамниці зі старожитностями. Човняр: peu de commerce. – Митний катер (розповідь про капітана Немо й подорож сонячним світом).
2 вересня. Субота. На невеличкому пароплаві тремтить обличчя. Перед крамницями (Каденаббія) – схожі на фартухи піддашки (бурі з білою облямівкою). Бджоли в меді. Самотня похмура жінка з коротким тулубом, учителька мови. Коректний чоловік у високо підтягнених штанях. Руки його плавають над столом так, немовби він тримає не ножа й виделку, а стільця за спинку. Діти споглядають неяскраві ракети – encore un, цитькають, показують руками. Неприємна поїздка на невеличкому пароплавчику. Відчуття участі в русі надто гостре. Не досить високий, щоб відчути свіже повітря й вільно окинути поглядом місцевість, трохи почуваєш себе кочегаром. Купання між Кастаньолою й Ґандрією на сидіннях, які спорудили ми самі. Мимо проходить гурт: чоловік, корова й жінка. Вона про щось розповідає. Чорний завій, вільного крою сукня. – Як б’ється серце в ящірки. Витрати енергії в одного чоловіка: пізно накриває на стіл у читальній кімнаті, одночасно пиво, вино, Fernet Branca, листівки з краєвидами, стиха зітхає. Невеличкий господарів хлопчик підставляє мені губки, як учила мати, щоб я поцілував його перед сном, хоч доти я з ним навіть не розмовляв. Мені припало до смаку. – Ґандрія: замість вулиць – сходи до підвалів і підвальні хідники. Лупцюють якогось хлопця, глухо вибивають пуховики. Будинок, оброслий і обвитий на причілках плющем. У Ґандрії швачка край вікна без жалюзі, фіранок і шибок. Дорогою від купальні в Ґандрії підтримуємо один одного – такі стомлені. Урочиста процесія човнів за маленьким чорним пароплавчиком. Молоді чоловіки розглядають картини, стоячи навколішки, сидячи навпочіпки, на сходнях у Ґандрії, один у всьому білому, здається, ми його добре знаємо як баламута й мартопляса. – Увечері на набережній у Порлецці. Вже забутий француз із широкою бородою біля пам’ятника Вільгельмові Теллю нагадує нам про його характерну особливість. Цей пам’ятник має таку ринву, як на кухні, – з латуні й каменю.
3 вересня. Неділя. Німець із золотим зубом, від якого, попри невиразне враження загалом, можна відштовхнутись, описуючи його, за чверть до дванадцятої дістає вхідний квиток до плавальні, хоч о дванадцятій її вже зачиняють, і про це йому одразу за порогом нагадує вчитель плавання незрозумілою і тому трохи суворою італійською. Спантеличений цією італійською, німець запитує, затинаючись навіть рідною мовою, нащо ж тоді в касі продали квиток, і заявляє, що йому не повинні були продавати квиток. З італійської відповіді випливає, що він-бо має ще майже чверть години, щоб покупатися й одягтись. Аж сльози на очах виступили. – Сидів на бочці в озері. Готель «Бельведер»: «Господар хоч куди, але харчування препогане».
4 вересня. Повідомлення про холеру: туристична агенція, «Соrrі-ere della Sera», «Норддойчер Ллойд», «Берлінер таґеблат», покоївка переказує повідомлення від одного берлінського лікаря; залежно від того, хто і скільки людей сходиться, а також від власного фізичного стану загальний характер цих повідомлень міняється; коли від’їздили з Луґано до Порто Церезіо, о першій годині п’ять хвилин, він був досить сприятливий. – Скороминущий захват від Парижа, на вітрі, що напинає газету «Ексцельсіор» від 3 вересня, яку ми тримаємо перед собою, поспішаючи до банку. На мосту через Луганське озеро можна ще орендувати місця для рекламних щитів…