5 вересня. Комерційний банк на майдані Скала. Листи з дому. – Поштівка шефові. – Дивовижний вхід до собору поміж портьєр, бурих, як у Каденаббії. – Кортить дати архітектурну картину собору, позаяк він з усіх боків – чиста гра архітектури, тут майже ніде нема лав, мало статуй під колонами, мало картин на стінах у глибині, а ті, що є, лише темні, поодинокі відвідувачі на кам’яних плитах підлоги бовваніють, як масштаби його висоти, або пересуваються, як масштаби його довжини. – Велично, але надто скоро нагадує про галерею. – Подорожувати, не роблячи жодних нотаток, а просто живучи – безвідповідально. Це смертельне відчуття одноманітного плину днів нестерпне. – Сходимо на дах собору. Італієць, що ступає попереду, намагається полегшити нам це сходження – наспівує якусь мелодію, намагається скинути піджак, зазирає в щілини, крізь які видно тільки сонце, і раз у раз тицяє пальцем у цифри, що вказують на кількість східців. – Краєвид із передньої ґалереї на даху. Механізм у трамваїв унизу трохи зіпсований, так мляво вони котяться, їх ведуть лише вигини колій. Один кондуктор якось перекошено й згорблено, як дивитися на нього звідси, згори, поспішає до свого вагона й ускакує до нього. – Ринва у вигляді чоловічої постаті, з якої вийнято хребець і мозок, щоб могла стікати дощова вода. – У кожному з великих барвистих вікон переважає колір одягу, що весь час трапляється на тій чи тій картині. – Макс: найглибшим враженням від Мілана був і залишається вокзал у вітрині крамниці іграшок, колія, що замикається в коло й нікуди не веде. На думку Макса, порівняння собору й вокзалу у вітрині можна пояснити прагненням показати розмаїття місцевості. – Від задніх дверей собору дивишся просто в обличчя великому годиннику на даху. – Макс: вигляд замку позбавляє потреби йти до нього. – Teatro Fossati. – Поїздка до Стрези. Рельєфні рухи сонних пасажирів у переповненому купе. Закохана пара. – Пополудні в Стрезі.
Середа, 6 вересня. Розбирає лють, увечері всілякі вигадки про готелі.
Четвер, 7 вересня. Ванна, листи, від’їзд. – Сон на очах у людей.
П’ятниця, 8 вересня. Поїздка. Подружжя італійців, буцімто пані Салюс. Священник. Американець. Дві невеличкі француженки з пухкенькими сідничками. Монтрьо. На великих паризьких вулицях ноги роз’їжджаються. Ножна ванна в ногах ліжка. – Нічні лампочки в літніх кав’ярнях. – Розпланування Place de la Concorde, де атракціони віднесено в глибину, і там їх легко знаходить погляд, але тільки якщо він їх шукає.
École Florentine (XV століття): сцена з яблуками. – Тінторетто: Сузанна. – Сімоне Мартіні (1284–1344): Ісус Христос marchant au Calvaire (École de Sienne). – Мантенья (1431–1506): La Sagesse victorieuse des Vices (École Venitienne). – Тиціан (1477–1576): Le Concile de Trente. – Рафаель: Apollo und Marsyas. – Веласкес (1599–1660): Portrait de Philippe IV Roi d’Espagne. – Якоб Йорданс (1593–1678): Le concert aprés le repas. – Рубенс: Kermesse.
Confiserie de l’enfant gâté, Rue des Petits Champs. – Пралі у вранішньому неґліже. – Rue des Petits Champs, така вузька, що вся залишається в тіні. Навіть коли ціла вулиця освітлена сонцем, оця різниця в освітленні будинків, дуже близько зведених один побіля одного. – Le sou du soldat, societú anonyme. Capital I mill., Avenue de l’Opéra. – Роберт, Самуель. – Ambassadeur: барабанний дріб і духова музика в подвійному бемолі дає про себе знати, піднесені барабанні палички ще в повітрі завмирають. – Gare de Lyon. На землекопах замість підтяжок – широкі різнобарвні стрічки, які тут, де такі стрічки мають офіційне значення, також справляє враження демократичності. Не знав до пуття, сонний я чи ні, й міркував про це цілий ранок у вагоні. Звернути увагу, чи не приймають дівчат-няньок за французьких гувернанток німецьких дітей. – Prise de Salins 17 mai 1668, par Mr. La Farge. На задньому плані двоє – один, убраний у червоне, на білому коні, другий, у темному, на темному коні, – відпочивають після облоги міста, з якого саме виїздять; насувається гроза. – Voyage de Louis XVIà Cherbourg, 23 juin 1786. Човнярі по три ряди з кожного боку на зв’язаних веслах виносять на берег човна з Людовіком, який, показуючи випростаною рукою в бік Шервуда, робить якесь зауваження своїм придворним позаду, особливо одному з них, що стоїть, згорнувши на грудях руки. Жінки, легко вбрані, повідступали назад, один чоловік дивиться в телескоп. Карета чекає. З інших човнів доведеться сходити кладками, одну з них саме підтягують. – Bivoauk de Napoléon sur le champ de bataille de Wagram, nuit du 5 au 6 juillet 1809. Наполеон сидить сам, поклавши одну ногу на низенький стіл. Позад нього куриться багаття. Тіні від його правої ноги та ніжок столу й крісла пролягають променями обабіч нього. Спокійний місяць. Збоку генерали, постававши півколом, дивляться на багаття й на нього.
Характерний вигляд місцевості: сорочки, взагалі білизна, серветки в ресторані, цукор, великі колеса переважно двоколісних возів, коні, запряжені по одному вервечкою, пласкі пароплави на Сені, балкони розділяють будинки впоперек і розширюють ці пласкі поперечні розтини будинків, приплюснуті широкі каміни, складені газети.
Смугастий Париж: високі вузькі каміни, що виростають із пласких камінів, із численними маленькими, схожими на вазонні горнята, вкрай мовчазними, старими газовими канделябрами, поперечні смужки жалюзі, до яких у передмістях додаються смуги бруду на стінах будинків, тоненькі рейки на дахах – ми бачили такі на Rue Rivoli, смугастий скляний дах Grand Palais des Arts, посмуговані вікна крамниць, ґратки балконів, складена із смужок Ейфелева вежа, широкі смужки бічних і середніх планок балконних дверей навпроти наших вікон, крісельця просто неба й столики в кав’ярнях, ніжки яких – смужечки, ґратчасті огорожі з золотистими шпичаками навколо громадських парків.
Щойно починаєш сміятися, ґренадин із зельтерською відразу виходить носом (бар перед Opéra Comique).
Перонний квиток, це грубе втручання в сімейне життя мені незнайоме.
Сам у читальній кімнаті, разом із глухуватою жінкою, якій я, коли вона подивилася кудись убік, навіщось відрекомендувавсь і яка вважає, що отой дощ надворі, про який я згадав, – та сама ненастанна духота. Вона робить картками закладки в книжці, яка лежить збоку і в яку вона напружено вдивляється, підперши голову кулаком, де стримить, мабуть, ще добра сотня невикористаних малесеньких, задрукованих з обох боків карток. Поруч зі мною, але спиною до мене, одягнений у чорне старець читає «Мюнхнер нойєсте нахріхтен». – Рясна злива. – Їхав з одним євреєм-ювеліром. Він із Кракова, років йому десь за двадцять, два з половиною роки жив в Америці, тепер два роки був у Парижі й лише два тижні мав там роботу. Платили погано (всього лиш десять франків за день), почати свою справу нема з чого. Коли ти в місті новенький, то не знаєш, скільки коштує твоя робота. Добре жити в Амстердамі. Переважно краківці. Щодня знаєш, що нового в Кракові, бо весь час хтось їде туди або приїздить звідти. Цілі вулиці розмовляють лише польською. Добре платять у Нью-Йорку, там усі дівчата заробляють багато й мають змогу гарно вбиратися. Париж годі й порівнювати, це видно з першого погляду, щойно ступиш на бульвар. З Нью-Йорка він поїхав через те, що його родичі тут і пишуть йому: мовляв, ми живемо в Кракові й також заробляємо, довго ще ти, власне, виснутимеш у тій Америці? Дуже слушно. Життя швейцарців викликає захват. Вони мають стати просто-таки здоровилами, коли так господарюють на землі й розводять худобу. А річки! Головне, щойно встав – і одразу в свіжу воду. – У нього довгий кучерявий чуб, у який він час від часу запускає пальці, в очах яскравий блиск, трохи горбуватий ніс, унизу на щоках ямки, костюм американського крою, обшарпана сорочка, опалі шкарпетки. Валізка в нього невеличка, але він, коли виходить, несе її так, немовби там бозна-який тягар. Його німецька звучить схвильовано через англійські наголоси й звороти, про жаргон шкода й казати, так відчутно дає про себе знати англійський елемент. Дуже жвавий, хоч і цілу ніч у дорозі. «Ви австрієць? Атож. У вас такий комір від дощу. Його носять усі австрійці». Я показую рукави, намагаючись довести, що це не комір, а пальто. Він залишається при своїй думці, що всі австрійці носять коміри. Просто накидають їх зверху. При цьому він звертається ще до одного пасажира й показує йому, як вони це роблять. Він робить такі рухи, немовби пристібає щось ззаду до комірця сорочки, нахиляється всім тілом, щоб подивитися, чи воно тримається, потім натягує це «щось» спершу на праве, потім на ліве плече й нарешті весь немовби закутується, і його, як не важко здогадатись, огортає приємне тепло. Сидячи, він перебирає ногами й показує, як легко й просто-таки безтурботно австрієць може ходити з таким коміром. І при цьому – майже ні крихти іронії, просто це демонструє людина, яка багато попоїздила й дещо побачила. Додається й щось дитяче.